З Утрехта виїхати було досить просто. Але там, де є плюси, завжди є і мінуси. Ми примудрилися забути куплену їжу і наші футболки "Сегодня.ua" у Роберта в квартирі. На жаль, шляху назад вже не було. Ми були в дорозі.
З міста нас вивезла молода пара – Нік і його дівчина. З ними нам вдалося лише виїхати за межі населеного пункту. Вони їхали провідати бабусю Ніку. Розповідали, що теж раніше захоплювалися автостопом. Нік, правда, майже всю дорогу мовчав, а його дівчина те й робила, що розповідала нам різні історії. Подарували нам пачку печива в дорогу. Нічого особливого, але, тим не менш, приємно.
Приїхавши на першу велику заправку, ми почали ловити машину. До нас підійшов далекобійник і порадив запитати у його колеги, чи зможе він нас взяти, адже хлопець, за словами далекобійника, мав проїжджати через Брюссель. Це виявилися поляки. Ми з Юлею добре говоримо по-польськи, тому знайти спільну мову не склало проблеми.
Дарек, наш попутник на фурі, відправлятися повинен був через чотири години. У нас же часу було багато, тому ми вирішили почекати на заправці, а потім поїхати з ним. Всю дорогу до Брюсселя ми дивилися фільми польською мовою і встигли поспілкуватися зовсім трохи.
Поляк нас висадив на черговій заправці і порадив перейти на інший бік автостради, щоб потрапити до Брюсселя. Благо, недалеко був наземний міст. Але виявилося, що не все так просто. Нам довелося добиратися до заправки через городи. Це було дуже кумедно.
Останній наш попутник, який підвіз нас до самого будинку в Брюсселі, – програміст, а точніше – "хакер для хороших людей", як він себе назвав. У чоловіка велика родина: троє дітей і купа родичів. Розповідаючи про родичів, він показував нам багато сімейних фотографій. Одним словом, щасливий батько. Ім'я дізнатися, на жаль, не вдалося. Тим не менше, і без цього ми йому вдячні.
У Брюсселі нас прихистила літня пара – Аубе і Стів. І саме в їхньому випадку доречно вживати фразу "світ тісний". Аубе народилася в Конго, прожила довгий час в Бразилії, а зараз вже близько двадцяти років живе в Брюсселі. Все життя провела на трьох різних континентах. Стів – британець, народився в Лондоні, приїхавши до Бразилії, зустрів Аубе і закохався. Вони обидва вже на пенсії, проте не сидять на місці. Аубе працює в організації, яка допомагає бездомним. У нас навіть була карта міста для бездомних :) Відразу видно, що влада турбується про всіх. Для бродяг є місця, де можна поспати, сходити в душ, поїсти і отримати медичну допомогу.
У Брюсселі ми пробули тільки один повний день. Але й цього вистачило, щоб побачити багато цікавого. Аубе і Стів погодували нас, показали місто, розповіли купу історій з життя. Ми провели з ними відмінний час. Жінка говорила: "Якщо ви мої гості, мій дім – ваш дім". Світ був би ідеальний, якби всі люди були такими.
Ціни в Брюсселі нас вразили. Все дуже дорого. Поблизу Європарламенту в кафе звичайний гамбургер коштує 11 євро.
Завдяки Аубе і Стіву ми дуже не витрачалися і всю Бельгію проїхали, витративши всього трохи більше 3 євро на людину. Перекусили в "Макдональдсі" за євро і купили хліба й печива за 2.10 євро на людину.
Погода була, напевно, як у Лондоні. Похмуро, сильний вітер, трохи дощило. У порівнянні з Нідерландами, в Бельгії велосипеди не такі популярні, але, тим не менше, їх досить часто можна побачити на вулицях міста. Люди поспішають у справах, життя не стоїть на місці. Брюссель – теж дуже багатонаціональне місто. Сюди часто з'їжджаються представили всіх країн ЄС на зібрання Європарламенту. Загалом місто, як безупинно працююче серце Європи.
Ми відвідали масу пам'яток, посиділи в кафе з Аубе і Стівом і вже втомленими дісталися додому. Треба було виспатися, адже наступного дня чекала дорога в Париж.
У наступній колонці ми розповімо про ресторан для далекобійників, доброго португальця на фурі і про те, що ж собою являє столиця Франції.