Уперше про це свято я дізнався ХХ років тому: тоді, коли як офіційне воно було затверджене ООН як міжнародне, а не суто лише англійське, що святкується з ХІХ сторіччя.
В одному зі столичних тижневиків Усесвітньому дню поцілунків вирішили присвятити шпальту. Ані камери з мобільного, ані перші цифрові "кенони" чи "нікони" ще не йшли в жодне порівняння зі старими добрими плівочними фотокамерами. Замредактора дав завдання штатному фотографу зробити знімок пари, що злилася в любовному поцілунку. Фотограф взяв три плівки "Кодак" по 36 кадрів у кожній і...щез на кілька днів. Буквально перед здачею номера репортер повстав перед редакцією з сяючими очима. І виклав перед начальством пачку знімків: цілунки на березі Дніпра, в човні на Дніпрі, в альтанці, на парапеті входу в метро. Цілунки на лавочці і на траві, в парку і просто на алеї...усе це було прекрасним, однак жодна фотка, по правді кажучи, ніяк не годилася для ілюстрації. Тому що наша фотосесія до всесвітнього дня цілунків нагадувала прелюд до якогось німецького порножурналу чи чогось у цьому стилі. Закохані на них цілувалися так палко, що це навряд чи морально-етично смакувало б не лише пуританському нашому читачеві...
Та хоча поцілунок може бути святим, ніжним і чистим. Приміром, перший материнський цілунок. Та насправді призначення всіх решти, нематеринських цілунків, ну зовсім не віддати належне загальнолюдскій своїй теплоті до когось. Головний поцілунок — це цілунок любові між чоловіком та жінкою. Символічно, що день усесвітніх поцілунків співпадає з поганським святом Івана Купала: мотиви нічних понадрічкових блукань, стрибків через вогнище та решти купальського тощо дуже близького перебувають від теми вселенського поцілунку.
Сьогоднішній поцілунок не завжди означатиме освідчення в коханні на все життя. В ньому не завжди бринітиме вічність чоловічої та жіночої взаємної ніжності. І не завжди він буде цілунком холодної (за якусь конкретну послугу) чи теплої (справжньої людяності) вдячності. Це нее буде (або буде) — формальний салют від одного гомо сапієнса іншому гомо сапієнсу, просто на знак спільної зустрічі на "стежці війни" двох наших статей, маскулен е фемен, чоловічого та жіночого. Але завжди це буде — поцілунок, губи в губи, не доторк щоками, не вдаваний уклін — це буде обмін приватними доторками до приватних тіл.
Цілунок — не тільки почуття, це ще й довіра. Те, чого, можливо, нині ми найбільше потребуємо: виявити не власне жадання, бажання іншого, а власну персональну довіру іншому.
Це важливо в мультимедійному, ультраокосмополітичному світі (цивілізації), до якого ми йдемо. Попри все, шкода, що такий великий поціновувач цілком політичних та абсолютно платонічних поцілунків, як передостанній генсек СРСР Леонід Ілліч Брєжнєв не дожив до дня, коли день, в який усі на світі цілувалися, нарешті було уфондовано як свято планетарного масштабу.
16 липня 1439 року англійський король Генріх VI наклав вето на абсолютно будь-які цілунки в державі. Вважалося, це повинно було стримувати поширення хвороб в королівстві. У 16-му сторіччі в Неаполі стали карати за цілунки в громадських місцях смертю. Однак насправді все якраз навпаки: що більше люди цілуються, то кращого імунітету набувають обидвоє партнерів. Можете перевірити це зі своїм ладо.
Учені з Інституту Рейн в Університетському коледжі Лондона з’ясували, що при поцілунку використовується до 146 м’язів, в тому числі 34 лицьових м’язи і 112 інших м’язів нашого тіла. Вони спалюють близько двох-трьох калорій на хвилину. Однак люди, особливо добряче закохані одне в одного, як правило, не рахуються з втратою калорій. За даними Книги Гіннеса, рекорд із найтривалішого поцілунку належить Эккахайе та Лаксані Тіранарате з Тайланду. Вони цілувалися протягом 58 годин 35 хвилин і 58 секунд.
Зрештою, чоловіки, які отримують елементарний поцілунок у щоку від своїх дружин, перш ніж відправитися на роботу, живуть на п’ять років довше, ніж ті, хто не отримує такого стимулу. Гадаю, жінки, яких регулярно цілують кохані чоловіки, – також є кандидатами в довгожителі.
Поцілуй сьогодні кого-небудь. Когось, кого ти справді любиш. Когось, із ким ти готовий прожити поруч усе життя. Того, із ким ти готовий поділитися вічністю: адже народжені по поцілунках покоління, що передають ДНК наших ще пращурів все далі і далі, в незнану невідомість майбутнього часу, що це як не частинка вже втіленої ще тут вічності?