Отже, Україна та Туреччина підписали Угоду про зону вільної торгівлі. Текст документа ще не опубліковано, тому поки що не можна провести його детальний аналіз. Проте, певні висновки можна зробити вже зараз. Туреччина, на відміну від України, активно і ефективно захищає свій внутрішній ринок, надаючи турецьким компаніям масштабну державну підтримку. Важливим фактором високої цінової конкурентоспроможності турецьких товарів є значна девальвація ліри, яка за підсумками 2021 втратила майже 40% своєї вартості.
Сьогодні влада Туреччини з метою прискорення модернізації національної промисловості активно застосовує такий інструмент, як звільнення від сплати ввізного мита та імпортного ПДВ машин та обладнання. Крім того, залежно від ситуації турецька влада надає своїм виробникам звільнення від сплати податку на прибуток та податку на доходи фізичних осіб, звільнення роботодавців та працівників від сплати внесків на соціальне страхування. Також турецькі компанії можуть розраховувати на часткову компенсацію відсотків за кредитами, безплатне виділення земельних ділянок під нові підприємства та відшкодування ПДВ в окремих галузях.
Плюс до цих заходів підтримки у Туреччині успішно працює мережа індустріальних парків, учасники яких отримують додаткові пільги. У країні активно розвиваються технопарки, для яких держава створила на законодавчому рівні додаткові стимули щодо проведення НДДКР та комерціалізації інновацій. А що ж може "покласти на чашу терезів" Україна? За великим рахунком, тільки відшкодування ПДВ та прийняття законів про підтримку технопарків, які ще до ладу не запрацювали. А ще непрацюючу на повну силу Експортно-кредитну агенцію та програму "5-7-9%", за якою 80% кредитів було взято компаніями, щоб елементарно уникнути банкрутства.
Погодьтеся, початкові умови наших виробників незрівнянні з умовами, в яких працюють компанії в Туреччині. Цілком очевидно, що ряду галузей української економіки буде дуже складно пережити експансію турецьких товарів. Тому дуже важливо, щоб уряд оперативно надав найвразливішим галузям пакет держпідтримки.
Втім, у Угоді про ЗВТ із Туреччиною є чимало позитивних положень. Наприклад, важливим досягненням нашої торгової дипломатії стала домовленість про те, що до українських товарів не застосовуватимуться додаткові збільшені мита вище максимального рівня, встановленого під час вступу Туреччини до СОТ.
Також важливим досягненням Угоди є захист вітчизняної металургії від можливого дефіциту металобрухту. Зокрема, Україна погодилася на право Туреччини збільшувати захисне мито на металопродукцію в обмін на збереження експортного мита на брухт, яке сьогодні становить 180 євро/т. Для металургів це значуща норма, адже світові ціни на брухт знову почали зростати, досягнувши, наприклад, у тій же Туреччині рівня 480-490 дол./т. Навіть якщо ціни подолають "психологічний рубіж" у 500 дол./т, експортне мито зможе надійно захистити вітчизняні металургійні підприємства від дефіциту брухту.
Важливим досягненням нашої торгової дипломатії стало включення до Угоди додаткового механізму, що дозволяє Україні застосовувати захисні мита у випадку різкого зростання турецького імпорту, проте не вище за рівень середнього імпортного мита, передбаченого умовами вступу нашої країни до СОТ. Тому сказати, що український бізнес виявиться абсолютно беззахисним, було б значним перебільшенням.
Крім того, після підписання Угоди про ЗВТ українські та турецькі компанії зможуть скористатися перевагами регіональної конвенції Пан-Євро-Мед.
Її суть полягає в тому, що підприємства з обох країн зможуть закуповувати сировину та комплектуючі одне в одного для продажу товарів до інших країн, насамперед – до ЄС. Наприклад, з риби, яка має походження з ЄС, в Україні виготовляють консерви з українським походженням для експорту до ЄС.