1944 року підрозділи НКВД розпочали депортацію кримських татар. За три дні цілий народ був вигнаний з землі, на якій жив віками. Повернутися на історичну батьківщину вони змогли, вже коли радянська імперія переживала агонію. Хто міг подумати, що через чверть століття спокійного життя в українському Криму, на порозі знову опиняться солдати імперії.
Травень, 2016 рік. Півострів Крим окупований Російською Федерацією. У місцях компактного проживання кримських татар проходять обшуки і затримання.
Татарам закидають терористичну діяльність.
На тижні затримали заступника глави Меджлісу Ільмі Умерова.
Одіозний "прокурор" Криму Поклонська, не червоніючи, звинувачує керівників Меджлісу в тому, що вони – лише маріонетки в руках якихось західних ляльководів, а кримськотатарський народ, мовляв, використовують, як розмінну монету.
Цинізму ситуації додає те, що репресії посилилися напередодні трагічної річниці.
Шефіка і Решат Кадиєви – кримські татари. Разом вже майже 60 років. Проживають не на своїй історичній батьківщині – в Генічеську, Херсонської області, хоча родом з Криму. Сюди переїхали з Узбекистану, куди їх – ще дітьми – радянська влада депортувала.
У розпал другої світової Сталін наказує звільнити Крим від корінного населення. Татарам закидають зраду – співпрацю з німцями.
Звісно, були вислані літні люди, діти та жінки.
18 травня 1944 року в Криму НКВС починає операцію, яку в 2015-му Верховна Рада визнає геноцидом кримських татар.
Заслужений діяч мистецтв України Джеміль Кариков не застав саму депортацію – народився пізніше. Але згадує розповідь мами.
"Моїй мамі тоді було 10 років. Вона розповідала, що 18 травня під ранок до них зайшов один офіцер, два солдата, два автоматники, і без всяких пояснень сказали, що кримські татари будуть депортовані, або вислані. Дали 15 хвилин для того, щоб зібрати найнеобхідніше. Кожній родині – офіційно дозволили взяти з собою до п'ятисот кг речей. Але насправді дозволяли значно менше", – говорить він.
"Завантажили нас, нічого не сказали, що привезли на станцію Бахчисарай. І через деякий час повантажили в товарні вагони. Напевно 50-60 осіб, двоярусні, на підлозі лежали, нагорі. Людей депортували сімдесятьма ешелонами в Середню Азію, як худобу, – у закритих наглухо товарняках", – згадує Решат Кадиєв.
"Вони їхали майже три тижні добиралися – у відомих вагонах. Вони були битком набиті… не давали води, і на окремих зупинках їх годували рибою сушеною. Дорога здавалася нескінченною, ставлення конвою до депортованих було нелюдським. Воду давали лише на вузлових станціях. Відро на 50-60 осіб. По дорозі померло дуже багато людей. Причому їх залишали на станціях, і навіть не давали час, щоб поховати. Особисті спогади мого батька: він бачив, як одна молода жінка з немовлям – вона померла – і дитина в цей час смоктала її груди...", – продовжує Джеміль Кариков, заслужений діяч мистецтв.
По закінченню другої світової кримських татар, які перебували у лавах Червоної армії, додому в Крим не пустили. Їм навіть не говорили – де їхні рідні.
"Дуже багато фронтовиків хотіли повернутися додому, але їм сказали, що до Криму ви не маєте права повернутися, і шукайте свої сім'ї чи на Уралі і в Сибіру, або в Середній Азії, тобто ніхто не знав точної адреси", – говорить Кариков.
Кинуте майно вигнанців радянська влада привласнила.
Після прибуття на кінцеву точку татар чекали нові випробування. Замість обіцяної допомоги, людей кинули напризволяще.
"Нас привезли в кінотеатр, якийсь був зал. Туди привезли і всім по кілька метрів – скільки людей у родині, давали нам куточки, відокремили", – розповідає Шефіка Кадиєва.
Переселенці не могли розраховувати навіть на елементарну підтримку.
"Дідусь у нас взагалі городником був у Криму, і він встиг насіння взяти. І ось це нас виручило", – говорить Кадиєва.
"Очевидно, була проведена ідеологічна ще обробка місцевого населення в Центральній Азії. Там розповідали небилиці, що зараз приїдуть люди мало не з рогами. Спочатку наш народ місцеве населення прийняло в багнети, але потім через кілька років, розібравшись – хто є хто – звичайно, ставлення різко змінилося", – каже Кариков.
У 1948 році в Москві депортованих кримських татар зробили довічними переселенцями. Без дозволу НКВД їм було заборонено виходити за межі свого спецпоселення. Повне безправ'я тривало майже 20 років. Так і після, у 67-му, коли сталінські звинувачення з кримських татар було знято, їх усіма силами намагалися залишити в місцях поселення. Повернутися додому тим, хто вижив, і їхнім нащадки змогли – тільки коли імперія впала.
За два травневі дні з Криму радянська влада примусово вивезла майже 200 тисяч кримських татар.
Більшість – понад 150 тисяч відправили в Узбекистан. Решту взяли ще дві середньоазіатські республіки: Казахстан і Таджикистан.
За даними офіційної радянської статистики: в дорозі загинула 191 людина. Сучасні історики називають іншу цифру. Загинула майже половина.
Кримська татарка Джамала представляє Україну на конкурсі "Євробачення" з композицією "1944". Співачка написала її за мотивами розповідей бабусі, яка переживала депортацію.
До 2000 року на історичній батьківщині вже проживало чверть мільйона кримських татар. Але з анексією півострова мирне життя закінчилося. З 20-ти тисяч кримчан, що залишили рідні домівки після референдуму, – майже половина – кримські татари.
Рік тому був змушений покинути Крим і Джеміль.
"Якщо образно висловлюватися, дуже важко стало дихати. Вони хочуть нівелювати все національне, те, що знову кримські татари повернули до Криму своїм поверненням", – говорить Кариков.
І окупанти навряд чи послаблять хватку – у корінних жителях Криму, спадкоємці НКВС бачать в першу чергу осередок опору.
Цю та інші новини ви можете подивитися у випуску інформаційної програми "События недели" на каналі "Україна".