Рівно рік тому, 26 травня 2014 року, Донецький аеропорт став ще однією гарячою точкою на карті світу. У цей день, рано вранці, він відправив у рейс свій останній літак – здається, в Москву, а через кілька годин прийняв на своїй злітній смузі військові літаки, та й то – не відразу. Журналісти Сегодня.ua згадали, як у Донецьк прийшла війна.
Кавказці і "російський світ"
Отже, 26 травня в Донецьку щосили бушувала так звана "ДНР", а за межами захоплених земель українці напередодні обрали собі нового президента. Ще "живі" були міліція, прокуратура і СБУ, десь на Донбасі йшла антитерористична операція... Кавказці, які наповнили місто, викликали здивування вигуками про те, що прийшли захищати "російський світ", а мирні жителі прокладали маршрути і готувалися негайно виїжджати з міста . Під захопленою ще в квітні будівлею Донецької облдержадміністрації без зупинки грали псевдопатріотичні пісні, цілодобово віщало російське телебачення для пенсіонерів, що чекають на лавочках приєднання до Росії, а тодішній прем'єр-міністр так званої "ДНР" МММ-щик Денис Пушилін малював райдужні картинки майбутнього із серії "Наступного року купимо чоботи!" Той, хто хоч раз бачив рекламу "МММ", той зрозуміє.
Аеропорт до війни. Фото: Соцмережі
Вже шуміли Слов'янськ і Краматорськ, вже там стріляли і гинули люди, вже "прославився" підвал Слов'янського міськуправління СБУ, де катували і вбивали людей. Донецьк дивився на це, як невдаха учасник комп'ютерної "стрілялки", до якого все ніяк не дійде черга.
Два ультиматуми
У ніч на 26 травня кілька десятків людей у камуфляжній формі зі зброєю вночі проникли в новий термінал аеропорту. Пізніше виявиться, що бойовиків з батальйону "Схід", збитого войовничими симпатиками "ДНР", в аеропорт провів колишній співробітник СБУ. В аеропорту в цей час перебували українські військовослужбовці, які контролювали "повітряні ворота" Донецька та злітно-посадкову смугу. Їм було пред'явлено ультиматум – зникнути до світанку. Солдати покинули аеродром, розмістившись в прилеглій до нього лісосмузі.
"Вранці 26 травня ми їхали на селище шахти "Жовтнева" з боку Мотелю. По бульвару Шахтобудівників перед нами проїхала ціла колона вантажівок з бойовиками. Їхали в сторону проспекту Миру. Ми якось не звернули уваги – вони щодня тоді каталися по місту – а на розвилці біля "Метро" виявили, що дорога на аеропорт перекрита даішниками, – розповіла Сегодня.ua донеччанка Лілія Шепетюк. – Вони пропустили туди тільки вантажівки з людьми і все, більше нікого не пускали".
Українські військові, у свою чергу, висунули зустрічний ультиматум: бойовики до 13.00 покидають аеропорт. Потяглися години чекання.
"Я працював на 15-му кладовищі, фарбував могилу дідуся. Почув хлопки з боку аеропорту, думав, щось із літаком. Але небо було чисте. Я ж не знав, що там почнеться таке, що в страшному сні не присниться, – розповів житель Куйбишевського району Володимир Пиленко. – А потім прилетіли літаки, вертольоти...".
Термін ультиматуму закінчився. Бойовики, що розмістилися на даху терміналу, злітній смузі і по периметру, не думали звільняти аеропорт. Влада оголосила про початок антитерористичної операції в столиці Донбасу, яку провів кіровоградський спецназ.
Травень 2014. Фото: AFP
"Жителі носилися в паніці..."
"Почалася активна фаза антитерористичної операції. По терміналу аеропорту відпрацювали Су-25 і пара МіГ-29. Після чого в рядах бойовиків почалася хаотична біганина по будівлі аеропорту. Після відпрацювали Мі-8 і Мі-24, висадився десант. Почалася зачистка аеропорту. Цивільних осіб у будівлі не було", – заявив тодішній прес-офіцер штабу військової операції на Донбасі Олексій Дмитрашківський.
Бій біля аеропорту чув і бачив весь Донецьк – нечасто над містом літають військові літаки, що стріляють і викидають теплові пастки. Перелякані жителі Куйбишевського і Київського районів, прилеглих до аеропорту, ховалися в підвалах і ванних кімнатах.
"Ми з сестрою стояли навпроти колишнього гастроному "Стріла" на Київському проспекті, коли повз нас пробігла людина з якоюсь трубою. Це виявився ручний гранатомет, тому що людина вистрілила з нього. Він знаходився метрах в 100 від нас. Після пострілу він побіг по Путилівському мосту, – каже донеччанка Олена Півень, свідок збройного зіткнення. – Там теж були озброєні камуфляжники, вони психували, лаялися. За їхніми криками ми зрозуміли, що українські солдати, які прибули на літаках, почали наступ і вже знаходяться в посадці під мостом. Почалася якась божевільня: гуркіт, постріли, біганина. Ми з сестрою забігли у двір будинку, де був "Тойота-центр" – там вже носилися жителі в паніці..."
Досі невідомо, чому влада Донецька, яка регулярно перевіряла систему оповіщення в місті, не зажадала включити сирени і повідомити про активну фазу військової операції. До певного моменту не було повідомлень на радіо і телебаченні – донеччани дізнавалися все з інтернету і за чутками. "Прилетіли літаки, нас будуть бомбити", "Почався штурм, всіх виріжуть і вб'ють", "Аеропорт підірвали!" – зкожною годиною жителі Донецька накручували себе по повній програмі.
Бій вийшов за межі аеропорту і наблизився до житлових кварталів. Учні школи №59, яка знаходиться неподалік від аеропорту, були евакуйовані. "Перелякані діти тікали, кидаючи особисті речі", – повідомив нам батько одного з учнів. До всього іншого "ляг" мобільний зв'язок, донеччани не могли додзвонитися один одному і дізнатися долю рідних людей.
Травень 2014. Фото: AFP
Перші жертви
У бік аеропорту до вечора летіли "КамАЗи", набиті озброєними бойовиками. Їх безперешкодно пропускали автоінспектори, які завертали весь інший транспорт біля Путилівського мосту. З аеропорту було видно клуби диму, донеччани не розуміли, що відбувається, і що їм робити.
До вечора прийшло повідомлення: горить залізничний вокзал! Від нього до аеропорту – кілометра 2-3. Виявилося, не горить, але саме тут пролилася перша кров мирних жителів Донецька. Від осколків снарядів, що долетіли сюди, загинув молодий автопаркувальник, який, стоячи в заскленому приміщенні конкорса, знімав на відеокамеру телефону те, що відбувається в аеропорту. А біля привокзального ринку загинула продавщиця – теж, імовірно, від осколків.
Пізніше рахунок жертв цього дня збільшився на півтора десятка людей – біля Путилівського мосту прямим попаданням була знищена вантажівка, що везла поранених бойовиків в лікарню. Їх прихильники звинуватили в цьому українських солдатів, однак через кілька місяців з'ясувалося, що вантажівку з "чеченами" з батальйону "Схід" підірвали... їх же прихильники по зброї. У документах загиблих місцем прописки значилися міста і села Російської Федерації. Фотографії тіл загиблих з моргу лікарні імені Калініна в Донецьку змусили здригнутися увесь світ – тіла були звалені в купу прямо на кахельній підлозі.
"Кіборги витримали – бетон не витримав!"
Контроль над аеропортом 242 дні утримували українські солдати. Восени до аеропорту була стягнута важка техніка бойовиків – танки, міномети, системи "Ураган" і "Тюльпан", здалеку на аеропорт навели свої приціли "Гради", однак практично щоденний "полив" артилерійським вогнем аеропорт витримує з честю. Від будівлі залишилися лише недоноски залізних конструкцій, а українські солдати, які утримували аеропорт, отримали прізвисько "кіборги" – за мужність і залізну волю. Взимку аеропорт був залишений українцями. "Кіборги" витримали – бетон не витримав!", – так охарактеризували відведення українських військових жителі країни.
Як розповів Segodnya.ua Юрій Шкабура – один з "кіборгів", який захищав новий термінал Донецького аеропорту, українських військових обстрілювали не тільки з артилерії, а й підривали і застосовували газ.
Читайте також: 242 дня оборони: як "кіборги" захищали Донецький аеропорт
"У донецькому аеропорту я перебував з 15 січня, а вже 20-го нас підірвали, – згадує Юрій Шкабура . – В принципі у нас і боєприпаси та амуніція були в потрібній кількості. Всього вистачало. Єдина проблема була з водою. Взимку, коли були морози, вода у нас перетворилася на лід. Доводилося ножами розколювати і лід. Мабуть, найстрашніші були останні п'ять діб. Обстрілювали так, що голову не можна було підняти, настільки були ураганні обстріли. Два рази труїли газом... Бойовики хотіли, щоб ми вийшли з приміщення, щоб нас розстріляти. Але ми ж десантники – взяли вологі серветки, обличчя закрили, абияк дихали і відбивалися. 19 числа нас перший раз підірвали, на Водохреще. Вибух був такий, що всі наші оборонні споруди повністю розлетілися. На руїнах ми оборонялися, як могли. А 20-го числа під нами підірвали підлогу, а згори на нас упав дах, я дивом залишився живий".