Перемога. Зі Слов'янська, за словами Гіркіна, планували реалізацію "кримського сценарію"
Виповнилося 5 років з дня визволення Слов'янська від бойовиків Ігоря Гіркіна (Стрєлкова). Повернення контролю над Слов'янськом стало серйозною перемогою української зброї в літньої кампанії 2014 року. Учасники тих подій ще раз згадують, як визволяли місто.
Провал "кримського сценарію"
Події в Слов'янську почалися 12 квітня 2014 року, коли 52 терористи під керівництвом офіцера ФСБ Ігоря Гіркіна (Стрєлкова) захопили адміністративні будівлі в цьому місті. Дуже скоро вплив бойовиків поширилося на сусідній Краматорськ, а також цілу низку інших населених пунктів Донецької і Луганської областей.
Похід Гіркіна стався через місяць після завершення російської анексії Криму. Саме таким чином Росія почала вторгнення на материкову частину України. Пізніше в своїх інтерв'ю Гіркін не раз зізнавався, що програмою-мінімум був саме "кримський сценарій" – дочекатися прибуття російської армії, а потім під виглядом незаконного "референдуму" відокремити Донбас від України, приєднавши його до РФ. Програмою-максимум було утворення так званої "Новоросії" – маріонеткової проросійського держави, куди, крім Донецької та Луганської областей, повинні були увійти Харківська, Запорізька, Херсонська, Одеська та Миколаївська області.
Однак "кримський сценарій" на Донбасі провалився. Як пізніше пояснював сам Гіркін – значна частина населення, включаючи чиновників, не поспішали підтримувати "проросійські сили". За його словами, виникали навіть ситуації, коли місцеві жителі, які буквально тільки що заважали підрозділам ЗСУ висуватися на позиції, наступну хвилин повставали і проти "ополченців", оберігаючи від них вже бійців української армії.
Та й самі українські силовики вже знайшли волю до опору. 13 квітня 2014 року співробітники спецпідрозділу СБУ "Альфа" спробували вибити бойовиків зі Слов'янська, але зазнали невдачі. Однак бойові дії тільки починалися. Українська армія та інші силові структури почали оточувати Слов'янськ мережею блокпостів, відрізаючи бойовиків від шляхів постачання з Росії. Це викликало обґрунтовану паніку у Гіркіна, який зі свого кабінету в Слов'янську записав не одне відеозвернення, закликаючи на допомогу російську армію. Але допомога не прийшла, і ЗСУ взяли місто в щільне кільце. У перших числах липня 2014 року почалася операція зі звільнення Слов'янська.
Місія здійсненна
Одним з учасників тих подій з українського боку був полковник Влад Волошин, який у складі групи бійців поставив український прапор над звільненим Слов'янськом 5 липня 2014 року. Українські війська входили до уже порожнього міста, за деякий час до цього основній групі бойовиків під проводом самого Гіркіна вдалося прорватися і піти до Донецька.
"Вони прекрасно розуміли, що місто оточене і утримувати його безглуздо", – пояснив Волошин.
За його словами, перед початком операції, українська артилерія добре попрацювала по укріпрайонам бойовиків в Семенівці і в районі бетонного заводу.
"За кілька днів до взяття міста ми з розвідниками ходили округою і ловили тих, хто намагався вийти з міста. Затримали кількох осіб", – пригадав Волошин.
За його словами, до Слов'янська заходили кілька штурмових груп.
"Я був у тій, де був спецназ. Ми заходили з боку 3-го блокпоста, неподалік заправки. Заходили на бронетранспортерах з боку Славкурорта. Я їхав на броні першого БТРа", – розповів Влад Волошин.
За його словами, по обидва боки дороги стояли санаторії, але всі вони були порожні, що було дуже незвично для початку липня – адже Слов'янськ вважається курортним містом.
"Це залишало гнітюче враження. Взагалі в Слов'янську до нашого повернення довгий час не було води і електрики. Жителі від цього дуже страждали", – зазначив Влад Волошин.
Коли група під'їхала до озера, на берегах якого в кращі часи відпочивали туристи, пролунало кілька пострілів. Прозвучала команда "спішитися". Одна з груп попрямувала до церкви, що знаходиться неподалік озера, де засів снайпер. Поява снайпера означала, що елемент несподіванки, на який розраховували бійці, заходячи до міста, не спрацював. Далі слід було йти з більшою обережністю.
Відновивши просування, група, невдовзі зустріла автомобіль, що їхав назустріч, водій якого повідомив, що попереду знаходиться барикада, проте її ніхто не боронить. Українські солдати порадили автомобілісту перечекати на узбіччі і не повертатися до міста до завершення операції, щоб не піддавати себе зайвій небезпеці.
Зайшовши до міста, штурмові групи попрямували паралельними вулицями.
"Наша група дійшла майже до самого центру. Там ми побачили великий укріплений район, на якому навіть стояли муляжі артилерійських знарядь. У цей момент неподалік від мене пролунав вибух. Хтось штовхнув мене на землю, а один з наших хлопців відкрив у відповідь вогонь з "Мухи" (ручний гранатомет. – Авт.). Я отримав контузію, наслідки якої відчув вже пізніше, бо тоді мене переповнював адреналін", – розповів полковник Волошин.
Просуваючись далі, бійці зустрічали місцевих жителів. Одна жінка похилого віку впала на коліна і примовляючи: "Синочки, як же я вас чекала", почала осіняти їх хресним знаменням. Потім назустріч бійцям виїхав чоловік похилого віку на велосипеді. Побачивши українських солдатів, він, на радощах, почав пропонувати хлопцям останню пачку сигарет.
"У мене досі підкочує клубок до горла, коли я це згадую", – розповів Волошин.
Діставшись до міськради, українські солдати побачили на площі хлопця і дівчину. Хлопець був сильно побитий. Його дівчина пояснила, що це один з місцевих проукраїнських активістів, який потрапив до бойовиків "на підвал". Там він зазнав жорстоких тортур. Його вдалося звільнити тільки після відходу терористів зі Слов'янська. Біля міськради стояли дві чи три людини в міліцейській формі, але із споротими шевронами. Один з них повідомив, що вони представляють міліцію Слов'янська і вийшли на охорону покинутого будинку.
"Тоді ми разом з моїми товаришами Іваном Журавльовим і Василем Ковальчуком вирішили поставити український прапор над міськрадою. Один з міліціонерів взявся нас провести на дах, попередивши, що багато кабінетів будівлі заміновані", – пригадав Влад Волошин.
Піднявшись на другий поверх, Влад Волошин побував в кабінеті, з якого Ігор Гіркін записував свої відеозвернення:
"Мені крикнули, щоб я там нічого не чіпав – кожен предмет обстановки міг бути замінований".
Коли бійці піднялися на дах – по них знову був відкритий вогонь. Міліціонер, Влад і Іван були змушені залягти, а у Василя була снайперська гвинтівка, за допомогою якої він намагався відстрілюватися. Іван по рації передав координати стрілка, щоб спецназ його знешкодив.
На флагштоку висів прапор "ДНР" і ще якоїсь козацької організації з ликом святого. Бійці поставили замість них прапор України, який побував на Майдані, а знамените фото, на якому Влад Волошин, Василь Ковальчук та Іван Журавльов зображені на тлі цього прапора, зробив той самий міліціонер на мобільний телефон Ковальчука.
Після Слов'янська
Що сталося після 5 липня – відомо всім. Бойовики Гіркіна пішли до Донецька, після чого війна набула нового імпульсу. Влад Волошин, який зараз вже вийшов на заслужений відпочинок, продовжує спілкуватися з Іваном Журавльовим і Василем Ковальчуком. Обидва цих бійці брали участь в подальших боях за Савур-Могилу. Іван Журавльов навіть потрапив в полон, але був звільнений.
Нагадаємо, раніше новини "Сьогодні" повідомляли про те, як жителям Донбасу забивають голови пропагандою. Окупанти взялися "обробляти" жителів окупованих територій пропагандою про мирне врегулювання конфлікту, але на умовах Росії.
А також зовсім нещодавно сталося чергове загострення на Донбасі: окупанти влаштували вісім обстрілів і отримали жорстку відповідь. Зокрема, бойовики вели вогонь з озброєнь, заборонених Мінськими домовленостями, проте в лавах українських бійців обійшлося без втрат.