- Яким чином виникла ідея створити Гуманітарний штаб? Був телефонний дзвінок від Ріната Леонідовича з ініціативою допомогти чи це була ідея команди?
- У 2014 році, як тільки стало ясно, що справжня війна прийшла в наш будинок, Рінат Ахметов прийняв рішення, об'єднавши зусилля Фонду "Розвиток України", ФК "Шахтар" і бізнес-активів групи СКМ, створити Гуманітарний штаб для порятунку мирних людей. Ми бачили, що за цим рішенням стояло співчуття Ріната Леонідовича, його величезне прагнення допомогти землякам, які постраждали від війни. Коли ми бачили, як він сам залучився до роботи, перебуваючи щодня, навіть щогодини, на зв'язку зі Штабом, допомагаючи вирішувати, здавалося б, нерозв'язні проблеми, – нам теж хотілося робити неможливе!
На нашу гарячу лінію тоді надходило безліч дзвінків від жителів Донбасу – вони плакали, просили допомоги, тому що в їхніх населених пунктах стріляли, не працювали магазини, не було води. Люди просили привезти продукти, навіть з тих районів, де не проводилися обстріли. Ці дзвінки підтверджували, що ситуація склалася критична. Було літо. Багато хто сподівався на те, що війна – явище тимчасове, і виїхали з родинами у відпустку. У серпні 2014 року Донецьк нагадував ранній ранок неділі. Людей практично не було, життя на Київському проспекті ніби зупинилося. Не було ні собак, ні котів. Ми приїжджали в Київський і Куйбишевський райони, в райони шахти "Жовтневий рудник" та аеропорту, де в основному живуть в приватному секторі, і бачили, що люди самоорганізуються в групи, намагаючись вижити. Якщо хтось міг щось привезти – він привозив на всіх. Пам'ятаю нашу першу зустріч з жителями вулиці Злітної. Під звуки пострілів ми домовлялися про те, що завтра привеземо допомогу, і просили дізнатися, скільки людей проживає в будинках, щоб завантажити наші автомобілі продуктами аби вистачило всім.
- Що стало об'єднуючим фактором для команди, яка стояла біля витоків Гуманітарного штабу?
- Чужий біль! Як не буває чужих дітей, так і для людей, які приєдналися до команди, не було чужого болю. Об'єднував нас ще й рідний край. Наш будинок, в якому ми росли і в якому, до речі, виросло сильне духом покоління.
- Як змінювалися пріоритети протягом трьох років, на чому був зроблений основний акцент в роботі?
- З перших днів роботи особливу увагу ми приділяли якості допомоги, яку видаєм – дотримання умов поставок, зберігання, доставка, дотримання температурних режимів. Допомога не може бути неякісною – це перше правило. Далі ми стежили за тим, щоб допомоги було досить для всіх, хто її потребує. Третє правило роботи: ми не просто видавали продуктові набори в "одне вікно", а розуміли, що відбувається в тому чи іншому районі, які потреби є у людей, що потрібно для того, щоб набір був збалансований з точки зору енергетичної цінності, жирів, білків і вуглеводів. За орієнтир ми брали стандарти міжнародної гуманітарної місії. Ми не могли допустити збоїв ні на одному етапі, постійно аналізували і прогнозували ситуацію. Все це називається "системний підхід". На другий рік роботи нам було важливо встигати за постійно змінюваним ландшафтом подій. Коли мінялася лінія вогню, коли з'являлася нова "сіра зона" – ми оперативно приймали рішення про зміну формату і обсягів надання допомоги. Але завжди нашим орієнтиром були люди, які потребують допомоги.
- Якими були принципи роботи в напрямку "Адресна допомога"?
- З перших днів "Адресна допомога" працювала на надання допомоги пораненим людям, пораненим дітям. Працювали, і зараз продовжують працювати, програми надання медикаментозної допомоги, протезування та реабілітації. З початку збройного конфлікту не на всій території працювали державні програми підтримки, тому з'явився проект Гумштабу "Ліки дітям". За проектом батьки дітей до 18 років отримували і отримують пакет препаратів, що дозволяють дітям, хворим на астму, епілепсію, діабет, уникнути інвалідності і, як мінімум, підтримувати свою соціальну дієздатність. Була ще одна серйозна проблема – в зоні конфлікту діти не могли відпочити і оздоровитися влітку. Відповіддю на цю проблему став старт в 2015 році проекту "Мирне літо – дітям Донбасу", який ми і зараз продовжуємо реалізовувати. Діти мають можливість виїхати із зони бойових дій, відпочити в таборі, поспілкуватися з однолітками.
- З якими перешкодами доводилося стикатися Гумштабу? Як долали недовіру і страх людей, які отримували допомогу?
- Перешкод було багато на різних рівнях нашої роботи. А страх людей проходив в той момент, коли вони отримували продуктовий пакет і розуміли, що від них нічого не було потрібно натомість. Навпаки, просили взяти і обіцяли привезти ще. У нас був такий підхід: видати продуктовий пакет в руки і надати талон на повторне отримання. Талон грав дуже важливу роль! Люди розуміли, що у них є чим нагодувати сім'ю зараз, і вони знали, що їм привезуть ще, вони будуть забезпечені продуктами. Згодом стало зрозуміло, що конфлікт затягується. Але навіть з введенням пропускного режиму робота Гумштабу не припинялася ні на секунду. Коли всі вантажі, які переміщувалися через лінію зіткнення, в обов'язковому порядку повинні були отримати статус гуманітарної допомоги, ми першими пройшли всі етапи розгляду і затвердження документів. Якщо у міжнародних гуманітарних організацій були дипломатичні і міжнародні мандати, то ми були винятком. Гуманітарний штаб Ріната Ахметова – це єдина гуманітарна місія в Україні, яка з'явилася всередині країни. Ми проходили всі узгодження, отримували визнання і необхідні документи. Пам'ятаю, на один вантажний автомобіль Гумштаба потрібно оформити близько 25-30 видів документів! А кількість фур в колоні доходила до 50-70 ... Нас часто зупиняли на різних етапах роботи, оглядали на складах в Дніпрі і на лінії зіткнення. Ми проходили всі контролі на пунктах пропуску, у нас були всі дозволи фіскальних служб та інших відомств.
- Які у Гуманітарного штабу Ріната Ахметова плани на майбутнє?
- Ми продовжуємо працювати в "сірій зоні", доставляти гуманітарну допомогу соціально незахищеним категоріям громадян. На сьогоднішній день покриття допомогою Гумштабу становить понад 90% населених пунктів по всій лінії вогню. Є міста і села, де немає доріг: вони не робилися і до війни, і вже тим більше під час війни. Але відсутність доріг для нас не перешкода. Ми всі так само дотримуємося як правил особистої безпеки для волонтерів, так і правил безпеки для вантажів. Продовжуємо документально витримувати всі норми надання гуманітарної допомоги. Основний фокус надання адресної допомоги зараз – це діти, і навряд чи найближчим часом цей фокус зміниться. На превеликий жаль, наша база поранених дітей зростає. Поранення – це не ангіна: можна відновити руку, можна протезувати частину тіла, але це не завжди відновлює функцію органу. Щоб дитина була дієздатною або соціально активною, їй необхідний курс реабілітації. Комусь достатньо одного-двох курсів, а для деяких і трьох-чотирьох недостатньо. Розуміємо, що потреба в цьому буде завжди. Приклад цьому – проект "Здорове серце". Був реалізований унікальний підхід до лікування дитячих кардіопатологій. Дітям були зроблені порожнинні операції та встановлені окклюдери ендоваскулярним способом, з мінімальними втратами для здоров'я дитини.
Взагалі, ми завжди намагаємося бачити реальні потреби людей, для цього у нас є гаряча лінія, працюють інші канали, за якими ми постійно підтримуємо зв'язок з тими, хто потребує нашої допомоги. Ми розуміємо, що така комунікація – найважливіша складова великої, системної роботи надання допомоги людям, в рамках якої за три роки роботи Штабу вдалося врятувати понад мільйон людських життів.