За останні два роки Донецьк став містом різких контрастів. Незважаючи на військові дії і мало не щоденні обстріли, деякі співгромадяни ведуть цілком мирний і заможний спосіб життя: відвідують кафе і ресторани, купують дорогий алкоголь і ювелірні прикраси, їх знають в обличчя продавці хутряних виробів і брендових речей. А на їх фоні інші стоять в черзі за гуманітарною допомогою і ходять пішки по кілька кілометрів у день, намагаючись заощадити сім рублів на проїзді в маршрутці. "Сегодня" дізналася, як виглядають блиск і злидні окупованій шахтарської столиці.
Війна і бали
На околицях міста жителі дивуються: як же так? У них війна, а в центрі Донецька що не день, то концерт, свято або гуляння. Про це вже вголос говорять на ринках і в автобусах. "У нас вікна трясуться щовечора, бойовики стріляють з сусіднього двору, а цим хоч би що! Концерти, гулянки! – Обурюється жінка похилого віку, мешканка Київського району, в автобусі 17-го маршруту. – Сусідка розповіла, що якийсь світський бал влаштували з танцями. Зовсім здуріли!".
Дійсно, в лютому в Донецьку відбувся пишний "великосвітський" студентський бал, а в минулому році не менше пафосно і пишно вибирали найкрасивішу дівчину Донбасу. На тлі майже щоденних обстрілів і черг за гуманітарною допомогою ці заходи в стилі "для багатих" виглядали як мінімум дивно.
Не менш дивно і дисонансно виглядають яскраві вогні кафе і ресторанів в центрі Донецька. Вивіски переливаються всіма кольорами веселки і заманюють знижками. Sun City – одне з таких закладів на бульварі Пушкіна. Популярна не тільки у мирних жителів, але і у бойовиків, адже поруч – захоплена обладміністрація. Судячи з виставленої охорони біля входу, всередині бореться з голодом хтось із високопоставлених чинів "ДНР". А поруч зі входом сидить крихітна бабуся, повторюючи кожну хвилину: "Подайте на хлібець!". Компанію їй складає смердючий бродяга невизначеного віку в засмальцьованій, колись камуфляжній куртці, який заглядає в двері кафе, втягує носом аромат страв з кухні і швидко ретирується.
Півзарплати за пиво
У цьому популярному кафе пахне не стільки їжею, скільки кальяном. Ароматні судини з трубками стоять практично на кожному столі. До слова, вільних місць немає, але ж сьогодні понеділок, близько 18:00. За столиками в основному молодь, яка замовляє цілком різноманітно: від піци за 200 рублів (100 грн за ринковим курсом) до креветок за 500 (250 грн). Офіціанти не встигають приймати замовлення. "От би вранці приходили, коли нікого немає!" – Бурмоче один з них, пролітаючи на кухню.
Фото: Соцмережі
На бульварі Пушкіна – головною прогулянковою алею Донецька – небагатолюдно. Десь вдалині чується глухий вибух: то ли что-то здетонував, то вистрілила. Ніякої реакції ні у однієї людини, все продовжують йти по своїх справах. Пройшовши 15 хвилин по бульвару і звернувши біля захопленої бойовиками обладміністрації, потрапляємо в ще одне популярне заклад – "Юзівська пивоварня". На парковці ресторану помічаємо дорогі авто, а на вході, не дивлячись на теплу погоду, дами в хутряних накидках. Обговорюють не війну, а останнє поповнення домашнього бару з дьюті-фрі московського аеропорту. "Я там намагаюся все закуповувати – і джин, і вино, і сигарети. Виходить дешевше. У нас зараз важко знайти щось за хорошою ціною", – зазначає одна з жінок.
У холі нас зустрічає адміністратор, і тут же запитує, чи замовляли ми столик. Як виявилося, і тут три поверхи ресторану, особливо на вихідних, забиті гостями до відмови. У залі грає спокійна музика, на плазмових екранах транслюють чемпіонат по футболу. Важко повірити, але ми на якийсь час навіть забуваємо про те, що в місті йдуть бойові дії, а по дорозі в ресторан нас супроводжували дивні вибухи.
Кухня в кращих традиціях пивних ресторанів. В меню пропонують і різні ковбаски, і рульку, і антрекот з телятини, і рибні страви. За філе лосося у винному соусі з овочами доведеться віддати 360 рублів (180 грн), за грецький салат – 320 рублів (160 грн), а за тарілку борщу – 110 рублів (55 грн). "Юзівська дошка", куди входять свиняча рулька, реберця, а також кілька видів ковбасок і картопля по-селянськи, обійдеться в 1650 рублів (825 грн). Якщо на невелику компанію взяти таку дошку і ще кілька півлітрових келихів пива, які тут коштують по 90 рублів (45 грн), то чек вже перевалить за 2000 рублів. Це приблизно половина середньої зарплати вчителя або продавця супермаркету в окупованому місті. Зовсім не дешево, але заклад забито.
Більярдні зали та боулінги, ігрові кімнати в торгових центрах і аквапарк, нічні клуби і магазини брендового (або нібито брендового) одягу та взуття – все це відкрито і не пустує. Так, кількість покупців і відвідувачів впало в рази, в порівнянні з довоєнним періодом, але тим не менше народ відпочиває, розважається і не шкодує гроші на покупки. Так, година оренди доріжки в боулінгу коштує в середньому 350 рублів (175 грн), а депозит на 8-березневу вечірку в нічних клубах доходив до 500 рублів (250 грн). "На Новий рік столики в нашому ресторані були всі замовлені ще в листопаді, хоча депозит був 800 рублів (400 грн)", – поділився адміністратор одного із закладів у центрі Донецька.
Фото: Соцмережі
Шуби і діаманти
На тлі ресторанів працюють торгові центри не дивують. Припаркувати машину біля ТЦ "Континент" непросто – стоянка забита. На першому поверсі кілька ювелірних магазинів. "Обручки – від 8 тис. Рублів (4 тис. грн). Ось остання модель з 3D-ефектом – ціна 14 500 рублів (7250 грн). Поставки з мирної території не припинилися", – показує продавець. Ціни на колечка з діамантами стартують від 50 тисяч рублів (25 тис. грн), а ось каблучка, інкрустована декількома камінчиками, потягнуло на 130 тисяч (65 тис. грн). До слова, ювелірні магазини в Донецьку відкриваються один за іншим.
У ТЦ немає звичних фірмових магазинів. Всі мережеві точки закрилися, і зараз ТЦ нагадує невеликий базар в павільйоні. На зимові речі, незважаючи на кінець сезону, майже немає знижок. Але навіть незважаючи на це, в магазині хутра є покупці. Продавець нас відразу попереджає: ціни вказані в доларах. "Шубки у нас різні – до двох тисяч укладетеся", – посміхається дівчина і додає, що попит на шуби є.
Звичайна шоколадка стає делікатесом
З одного боку, Донецьк шикує і смітить грошима, з іншого – животіє і натурально жебракує. Як кажуть самі донеччани, у кого гроші були до війни – у того вони є і зараз. Ті ж, хто не може похвалитися надприбутками чи просто гідною зарплатою, змушені щодня боротися за виживання. Не завжди їх рятують зростаючі як гриби після дощу комісійні магазини – ціни там далеко не демократичні. У супермаркетах вже немає того людського потоку, який був до війни. "Ми всі продукти купуємо на ринку, іноді їздимо на оптовий ринок біля вокзалу, там можна заощадити до ста рублів, якщо пошукати продукти дешевше. Наприклад, на крупах і овочах, якщо брати упаковку більше п'яти кілограм", – розповіла пенсіонерка Олена Дмитрук.
Фото: Соцмережі
Економити донеччани намагаються буквально на всьому, крім проїзду і комунальних платежів. Для деяких звичайні шоколадні цукерки стали делікатесом (вартість плитки шоколаду українського виробництва доходить до 120 рублів (60 грн), кілограм цукерок – далеко за 100 рублів (50 грн). Квиток в кіно або театр – ще 100 рублів і вище. Далеко не всі при доходи від 3 до 6 тис. рублів (1,5-3 тис. грн) – середня зарплата в Донецьку – можуть собі це дозволити. у місті майже не залишилося соціальних їдалень, де хоча б раз в день знедолені могли отримати тарілку гарячого супу. якщо ці заклади десь і є, то про них ніхто не знає. Також кардинально зменшилася кількість соціальних працівників, які доглядали за старими та інвалідами на дому – велика частина співробітників районних територіальних центрів виїхали ще в минулому і позаминулому роках.
Донеччани з жахом спостерігають, як бідніє і занепадає і їх місто, і вони самі. Дороги і вдома не знають ремонту ось уже другий рік, громадський транспорт не оновлюється. Не всім жителям шахтарської столиці по кишені нова побутова техніка або меблі – п'ятизначні цифри на цінниках здатні відлякати кого завгодно. Природно, ні про які кредитні програми і мови не йде, як і про покупку нових автомобілів, наприклад.
"Все те, що колись здавалося нам цілком очевидним, раптом зникло. Мене кидає в холодний піт, коли я думаю про те, що в мене може зламатися грубка або пральна машинка. Я не в змозі це купити. Неможливо відкласти якісь гроші, вони майже повністю йдуть на закупівлю продуктів", – поділилася мешканка Донецька, викладач Марія Старикова.
Соціальні перукарні, магазини класу "економ", лікування в "державних" лікарнях – навіть це не по кишені багатьом жителям окупованих міст. "Після заяв про безкоштовну медицину я був готовий до всього, але не до того, що мені випишуть ліків на загальну суму майже в тисячу рублів – половину пенсії. Ніяких безкоштовних медикаментів, як раніше, людям похилого віку не видають", – поскаржився донеччанин Петро Куліш.