Бійці, які першими приймали на себе удар ворога, розповіли про вихід з Дебальцевого.
Хлопці родом з Луцька прикривали дорогу в селі Нижнє Лозове, що в 9 кілометрах від Дебальцевого. Тоді колони українських військових виходили з населеного пункту, повідомляє прес-служба ГУ МВС України.
"Наше завдання полягало в тому, щоб противник не зміг увійти через нашу дорогу. Ми мали своє місце, тримали пост і спробам противника увійти давали відсіч, вступали в бій. Ми бачили, як їхні танки входили і ставали на ту сторону. БТРом воювати проти танків нереально, а у них були танки, саун – самохідні артилерійська установка, міномети і багато бійців. Найстрашніше – це міномети і танки. Навіть у селі, в якому ми стояли, вони нас обстрілювали через вершини, ми їх не бачили, але дуже часто доводилося ховатися від ворожих обстрілів. Нам тоді просто пощастило – там де ми стояли, ворог нас не бачив: ми стояли ближче до нього, артилеристи стояли далі. Ми не знали, що нас там чекає. Несолодко було, але ми з цим впоралися", – розповідає Віталій Форманюк.
Під час другої ротації хлопці відремонтували старий БТР. Всі в екіпажі бронетранспортера мали військовий досвід, в Нацгвардії служать за контрактом.
"Я служив у 1999 році строкову службу в Нацгвардії, звільнився, в 2001 пішов знову служити у внутрішні війська. У червні я поїхав на Донеччину в Амвросіївський район, у Саур-Могили стояв на блокпосту, побули 21 день, повернулися. Тиждень відпочили в Бердянську, після цього приїхали і стояли на Таранові в селі, потім поставили на Григорівку, там пробули майже 2 місяці – постійні обстріли, скрізь де ми стояли солодко нам не було", – говорить Олександр Столярчук, оператор-навідник екіпажу БТР 4Е.
Нацгвардійці розповідають, коли Дебальцеве повністю оточили, туди важко було завозити боєприпаси, воду, продукти. Бійці, які першими повинні були приймати ворожі атаки, не тільки прикривали товаришів, а й допомагали, чим могли.
"Допомагали хлопцям як могли, деякі йшли пішки 9 кілометрів, давали їм їжу, давали воду і все необхідне. Бачили очі – самі розумієте, що в тих галузях було – радість за те, що залишилися живі", – згадує командир екіпажу Віталій Форманюк.
Гвардійці кажуть, що на реальне виконання з боку бойовиків режиму тиші в Донбасі, не сподівалися. Дебальцевський напрямок – важливий для бойовиків, адже в місті знаходиться важлива залізнична розв'язка.
"Їм було важливо відібрати її, ми мало вірили, що вони зупиняться. Але й відступати ми не думали, стояли доти, поки це було необхідно. Президент говорив про миротворчі війська – може, це їх зупинить", – згадує водій-механік екіпажу БТР 4Е Валерій бабуля.
Будинки оператора-навідника Олександра Столярчука чекає п'ятирічна донька, цього року дитина повинна йти в школу.
Зараз хлопці ремонтують свій БТР і відновлюють сили. Кажуть, ще не відомо скільки разів доведеться вступити на ньому в бій, тому доглядають за машиною дуже ретельно.