Трудове рабство. Фото: u-f.ru
Жителі Тернопільської області досі не можуть оговтатися від пережитого: торік вони відправились на заробітки в Росію, але потрапили в трудове рабство до наркоманів-китайців, а після звільнення, по дорозі додому, їх взяли в полон бойовики т.зв. "ДНР".
"Ця історія заварилася майже рік тому, але тільки тепер набула розголосу. На території Тернопільської області невідомі пропонували людям роботу в РФ – вирощувати в теплицях помідори й огірки. За словами людей, вони від безвиході погодилися на роботу. В результаті три мікроавтобуси з двома десятками осіб у кожному відправились на заробітки в одну з областей на півдні РФ. Крім вихідців з Тернопільської області, поїхали і жителі Закарпаття, в основному, віком 35-40 років, наймолодшому було близько 20", – розповіла Сегодня.ua глава громадської організації "Відродження нації" Галина Кравець.
Після прибуття на територію сусідньої держави українці, за словами Кравець, потрапили в трудове рабство до китайців-наркоманів. У них відібрали документи і телефони, зарплату не платили, хоча працювати доводилося понаднормово, а жити – в картонних будках, обклеєних скотчем. З їжі людям давали якісь недоїдки.
"Китайці, які, за словами постраждалих, постійно були під кайфом, всіляко над ними знущалися. І тільки після піврічного "полону", коли поліція почала проводити рейди, людям вдалося вибратися", – розповідає Кравець.
Але на цьому пригоди наших земляків не закінчилися – повертаючись в Україну, вони потрапили в полон до бойовиків т.зв. "ДНР", оскільки, перебуваючи в інформаційному вакуумі, вони не знали, що війна все ще триває, а в паспортах "засвітилася" тернопільська прописка.
"Але, на щастя, бойовики недовго тримали наших земляків у полоні. Незабаром вони втратили інтерес до простих "трудяг", і людей відпустили. Тим знову довелося повернутися до Росії, і змінивши маршрут в обхід зони конфлікту, вони все-таки потрапили додому", – розповідає Кравець.
На жаль, активістам організації "Відродження нації" відомо тільки про п'ятьох постраждалих, і вони всіляко допомагають влаштувати їхнє життя.
"Не всі постраждалі хочуть розповідати про пригоду, вони заляканістю і соромляться своєї біди. А на питання, чому ви їхали в країну, яка з нами воює, не можуть нічого відповісти, крім як: "У нас не було виходу, грошей і іншої роботи", – додала Галина Кравець.