Донеччани намагаються зберігати оптимізм. Фото: AFP
За рік війни жителі Донбасу стали невибагливими, перебірливими і ввічливішими. У багатьох донеччан сенс життя не виходить за межі сьогоднішнього–завтрашнього дня, тому Сегодня.иа дізнавалася у жителів регіону: як їм живеться в страшний час?
"Була бухгалтером – стала рерайтером"
"Так, викручуємося, як можемо, тому що головне – вижити, – каже донеччанка Олена Ковтун. – Я – бухгалтер за професією, залишилася без роботи, тому що наша установа переїхала в Маріуполь, а я залишилася через лежачу хвору бабусю. Думала, все – з голоду доведеться помирати. Але якось шукала в Інтернеті щось і натрапила на сайт, де потрібні рерайтери – люди, які переписують тексти своїми словами. Це затребувано в інтернет-магазинах, наприклад. Я спробувала – вийшло непогано, мені оплатили роботу. Через тиждень у мене вже були замовлення на рерайт навіть з інших країн. Я працюю з дому, звичайно, це не можна сказати, що хороша зарплата, але на даний момент у мене є копійка за душею".
Олена розповіла, що багато донеччан знаходять роботу через Інтернет, соцмережі. "Хочеш не хочеш, а в 50 років мені довелося освоїти комп'ютер на рівні трохи краще "Ворда", тому що запропонували роботу на віддаленому доступі кадровиком, – розповіла подруга Олени Ілона Нирко. – Звичайно, в трудовій книжці запису не буде, і в пенсійний стаж це навряд чи увійде, але зарплату я отримую більш-менш стабільно і мене це влаштовує, хоча я досі боюся свого ноутбука з його віддаленим робочим столом".
Набирають воду ваннами
Життя донеччан змінилося навіть у дрібницях – починаючи із зібраних і досі нерозпакованих "тривожних валізок", які ось вже рік стоять у передпокої, і закінчуючи перестановкою меблів у кімнатах подалі від вікон. У деяких з'явилася звичка, йдучи надовго, повністю відключати електрику, воду, газ у квартирі. "Не можу пояснити, звідки це взялося, але це на випадок, якщо раптом почнеться обстріл, у моїй квартирі нічого не загориться і не почне литися на сусідів, – ніяковіючи, поділився донеччанин Петро Люкін. – Це не 100% гарантія, але так спокійніше".
Фото: Соцмережі
У районах, де часто пропадає електрика, наприклад, Путилівка або багатостраждальне селище шахти "Жовтневий рудник", жителі тримають мобільні телефони на постійній підзарядці. У Кіровському, де холодна вода іноді – за свято, набирають при нагоді повні ванни води про запас. "До нашого 10-го поверху вода добирається годині о 4-й ранку, коли немає великого водорозбору – тоді ми набираємо воду і користуємося нею. А питну доводиться купувати", – поділилася мешканка району Тетяна Корженко.
Два телефони з різними мобільними операторами, два відділення в гаманці для українських гривень та російських рублів – побутові корисності для донеччан. Постійний друг у кишені або сумці – паспорт. Втрата паспорта або пенсійного посвідчення – справжня трагедія для людини.
"Головне – до миру протриматися, а потім вже – суші і піци"
В умовах блокади регіону донеччани, котрі прагнули братніх обіймів Росії, звернули погляди із запитаннями в бік північного сусіда. У відповідь з Росії на полиці донецьких магазинів прийшли деякі продукти, проте донеччани критикують якість товару.
"Зараз доводиться на всьому економити, – розповідає донеччанка Олена Гур'єва. – Ті, хто рік тому хотів у Росію – можуть радіти. Ціни на продукти у нас московські. Але російські продукти їсти неможливо. Вони просто несмачні. Наприклад, поняття "жирність" у їхньому молоці відсутнє начисто, молочні продукти взагалі далекі за якістю від українських. Не знаю жодної людини, яка б похвалила російське пиво або російську тушонку".
Фото: Соцмережі
Донецькі господині знайшли вихід. "Подруга поділилася телефоном молочника. Раніше він ходив по дворах, кричав: "Молоко, сметана!", а зараз йому ходити не треба, до нього всі біжать. Він нам привозить з Курахового молоко по 12 гривень за літр, і це справжнє молоко, а не російське водянисте від 30 гривень/літр, – каже донеччанка Катерина Жамова. – Сметану купуємо у нього, сир дитині. У магазині коштує вдвічі дорожче і за якістю різко відрізняється".
Інші господині згадали рецепти з голодних 90-х. "В Інтернеті вичитала, що в домашніх умовах можна приготувати 5 літрів соку всього лише з 4 апельсин. Звичайно, це виходить напій апельсиновий, але за смаком нічим не гірший від магазинних соків і вже точно кращий від того, що зараз до нас завозять. Зелень вирощуємо на балконі. Чоловік кілька ящиків спорудив, так що тепер у нас завжди є цибуля і петрушка свіжа і майже безкоштовно", – розповіла донеччанка Тамара.
Деякі купують товари на оптових ринках і ділять потім мішок картоплі або цукру на кілька сімей. Головне – тут набагато дешевше, а донеччани зараз рахують кожну копійку.
"Ми зараз особливо не гурмани, поки харчуємося скромно, без різноманітної їжі і делікатесів. Головне – до миру протриматися, а там вже і суші, і піци й інше влаштуємо свято шлунку", – каже Тамара.
Пересів з автомобіля на велосипед
За час військової операції донеччани навчилися мовчати і тепер рідко реагують на різні провокації, наприклад, на сварку в тролейбусі чи політичні дебати у дворі. При цьому готові швидко прийти на допомогу – чи то старенькому дідусю, чи на розбір завалів після обстрілу або проста взаємовиручка. "Знаєте, стали в маршрутках місцем поступатися людям похилого віку – раніше таке рідко було, – дивується донеччанин Костянтин Біленко. – Водії не вимагають люто зі старих оплати за проїзд, а якщо і трапляється – хтось може з молодих заплатити. Якось стали всі один до одного ставитися трішки краще. Ні, звичайно, буває всяке, але я бачив тільки хороше".
Що ще з гарного: деякі жителі шахтарської столиці кидають курити, пити і пересідають на велосипеди. "Після того як на початку весни заїхав на СТО – машину після цього поставив у гараж, – нарікає колишній бізнесмен Ігор. – З такими цінами на обслуговування авто і бензин не прожити навіть мільйонерам, а нам – простим людям – і поготів померти можна. Замість авто я пересів на велосипед. Ще рік тому мої б знайомі здивувалися, можливо, навіть жартували б, а тепер всі розуміють, що часи непрості. І що дивно – моєму прикладу послідували ще два товариші".
Тютюн і алкоголь не по кишені багатьом, і знову ж таки, багато хто не готовий курити дешеві сигарети і пити недорогий алкоголь невідомого походження. Тому вважають за краще кинути, ніж труїтися.
Фото: twitter.com/DoneckiiPatriot
"Т-64 легше, ніж Т-72"
І найбільш "корисна" навичка – за рік донеччани навчилися розрізняти звуки обстрілів і знають, як звучить гаубиця, а як – міномет. "Раніше танки Т-64 і Т-72 для мене були однакові, як дві краплі води. Але тепер я знаю, що шістдесят четвертий легший від сімдесят другого, – поділилася студентка Євгенія. – У них навіть колеса різні, на шістдесят четвертому маленькі, а на сімдесят другому катки великі, щільно один до одного знаходяться. Та й по слідах на асфальті можна розрізнити техніку, яка проїхала нещодавно. У нас щоранку на асфальті можна побачити сліди від гусениць. Якщо сліди широкі – проїхав танк, а вузькі – БМП або БМД. По звуку відрізняємо навіть звук артилерії. Якщо сильний, розкотистий з луною – б'є гаубиця або самохідка, а от якщо дзвінкий – міномет".