З приходом тепла на вулицях Дніпра стало більше бездомних, які до недавнього часу ховалися від холоду в підвалах і занедбаних будинках. Тепер бродяги з радістю вибираються зі своїх укриттів, щоб днем погрітися на сонці. Кореспондент "Сегодня" відправився до бездомних, щоб дізнатися, як живуть люди, які не мають ні соціального статусу, ні даху над головою.
РАЦІОН. Виявляється, як і звичайні люди, бездомні дотримуються розпорядок дня, тільки у них він особливий. Поки офісні працівники обдзвонюють клієнтів, призначають зустрічі і займаються саморозвитком, бродяги, не витрачаючи часу даром, обходять урни в пошуках картону, склотари, пластика і металу, за який можна виручити такі-сякі гроші у скупників. У рідкісних випадках, якщо пощастить, в баках вдається виявити і їжу. Решту часу бездомні ховаються в закинутих будівлях і гаражних кооперативах. Увечері знову виходять на сміттєвий промисел.
"Добре, коли небайдужі люди не викидають пакети з їжею в баки, а залишають поруч, адже часто двірники засипають їжу сміттям і листям, а тоді вже нічого знайти неможливо. Якщо ж щось знаходимо – нюхаємо, якщо їжа не прокисла – забираємо. А буває, і кисле беремо, нічого не поробиш", – розповідає 48-річна безпритульна Наталя, час від часу перериваючись, щоб з'їсти трохи знайденої вранці злиплої і пожовклої від часу локшини.
При цьому за кожним бездомним закріплена своя територія – піти обстежити урни, що знаходяться в сусідньому районі, вони не можуть, там територію завзято захищають тамтешні волоцюги. "Раз на раз не доводиться, але іноді навіть знаходимо невеликі шматочки ковбаси. У елітках (елітні будинки. – Авт.) Трапляються навіть недоїдені кури гриль", – розповідає чоловік Наталії Сергій.
"Я ходжу до церкви. Там дають гречку, якусь крупу, чай і цукор. Заварювати все це мені ніде, я на вулиці живу. Тому крупи, чай і цукор продаю на базарі. Дівчата мене знають, я з ними 15 років пропрацювала. А на отримані гроші в магазині купую соціальний хліб і дешеву ковбасу", – пояснює жінка.
КРОВ. Від опадів подружжя бездомних ховається в покинутому училищі, від якого залишилися тільки стіни, та де-не-де вцілілі скла. В одній з кімнат, без меблів і зручностей, прямо на підлозі і ночують Наталя з Сергієм. Тут же неподалік – попіл від недавнього багаття.
"Ми так живемо вже два роки. Спочатку було складно, довго звикали до такого способу життя. Потім пристосувалися. Щоб вночі не замерзнути, згортаємося калачиком. Іноді навіть спекотно стає. А зрідка ночуємо у знайомих – один взимку пускав переночувати у нього в машині. або ж в міській лікарні, якщо не виганяють охоронці", – пояснює Наталя.
А ось соцслужби великим попитом у бродяг не користуються, мовляв, там свої правила, порушувати які не можна. І дійсно, в Міськцентру соцдопомоги існують певні правила: по-перше, бездомний повинен оформити документи, по-друге, пройти медкомісію і стати на облік. При цьому з'являтися в центрі напідпитку строго заборонено. "Я не хочу ходити по ниточці", – говорить Наталя, потягуючи під час бесіди з пляшки прозору рідину. Коли ми запитали, що вона п'є, Наталія відповіла: "Горілку".
СКЛАДНОСТІ. Наталя і Сергій на вулиці опинилися через сімейні негаразди, а головною складністю в життя під відкритим небом вважають погоду, адже через дощ або сніг промокає взуття і одяг, висушити який в таких умовах непросто. "Дощ, сніг і Днепркоммунтранс – єдині складності, з якими ми постійно стикаємося. Сміття вивозять, потім ти заглядаєш в урну, а там вже нічого немає", – нарікає Сергій.
Незважаючи на пошарпаний вигляд, городяни прагнуть допомогти бездомним, пускаючи взимку погрітися в під'їзді. Допомогу надають і патрульні. "Бездомних часто виявляють взимку, коли люди замерзають. Нещодавно чоловік застряг між труб теплотраси", – розповідають в облуправлінні Патрульної поліції. – Частенько їх викривають у крадіжці електрокабелю або металу, але цим грішать і благополучні городяни". А ось конфлікти і бійки трапляються серед них не частіше, ніж вечорами в місцевих кафешках.