Фото: AFP
Після того як восени 2014 року жителі окупованих територій Донбасу виявилися з волі проросійських бойовиків відрізаними від України, їм доводиться з певною регулярністю виїжджати на підконтрольні території. Можна як завгодно називати ці поїздки – пенсійний туризм, "ковбасна подорож" або якось інакше, але факт залишається фактом – ці поїздки буквально вимотують тіло і душу кожного незалежно від віку.
Багатогодинні черги під відкритим небом, приниження на блокпостах, смерть від серцевих нападів або від прихованої на узбіччі дороги міни, грошові побори – все це мала частка страждань, що випали на долю донеччан.
"Якщо хтось захоче побувати в нашій шкурі, то ось вам експеримент: вийдіть в поле під дощ або сонце і просто стійте там години 2-3. Можна дрібними кроками кудись йти, але не більше пари метрів за півгодини. Ніяких стільців, води, шапки, парасольки, туалетів. Щоб зовсім було правдоподібно – візьміть в руку важку сумку. І стійте. Ця вправа називається "піша черга на КПВВ", – розповідає жителька окупованої Макіївки Любов Жигальова. – Плюс до цього додайте приниження від різних питань від так званих прикордонників і спроби збити грошей за якнайшвидше проходження блокпоста".
Донеччани розповідають, що на блокпостах "ДНР" тих, хто в'їжджає-виїжджає люблять "ласкаво" називати диверсантами і туристами, всіляко іронізувати і навіть ображати людей, для яких поїздка за лінію розмежування – зовсім не захоплююча подорож, а вимотуюча неприємна пригода.
"Нещодавно почула на блокпосту: "Ну що, диверсанти, з Укрії їдете до нас шпигувати? "Бабуся біля мене аж заплакала, каже: "Так ми додому їдемо, які ми шпигуни". Що твориться у бойовиків – страшно! Сумки можуть переворушити аж до косметичок і носових хусток. Іноді запитують: "Як часто їздите в Україну? Що ви там робите? Напевно, інформацію передаєте про життя в Донецьку? Покажіть фото в телефоні!" Люди нервують, у них руки-ноги трусяться, поки вони сумки свої вивертають і телефон дають в руки невідомо кому, – розповідає житель Донецька Юрій Богатов. – А там може почати все що завгодно, типу, навіщо фотографував будинок або вокзал, або вулицю, раптом ти шпигун – і пішло-поїхало... Скільки разів таке бачив! Фото дитини біля піцерії, а в кадр випадково потрапив бойовик – скільки було криків, що мати фотографує не дитину, а солдата, щоб потім "зливати все це СБУ!". Абсолютна параноя у бойовиків, або вони вже з глузду з'їхали".
До сих пір популярна "розвага" на блокпостах бойовиків – збір кодів IMEI телефонів всіх пасажирів. Люди похилого віку, які вміють тільки натиснути кнопку виклику на своїй старенькій мобілці, змушені по кілька разів перепитувати, як їм знайти цей код в телефоні. Потім його треба виписати на крихітний клаптик папірця, вкласти в паспорт і віддати перевіряючим. І все це – не виходячи з автобуса, іноді навіть на ходу. Можна тільки уявити, як себе почувають пасажири, які змушені займатися переписуємо численних цифр в тремтячому автобусі.
"Найстрашніше – ми боїмося, що у нас просто відберуть щось. В українських солдатів є список, що можна ввозити, що не можна ... У "деенерів" все під настрій. Особливо вони трясуть за ліки, які купуються на підконтрольній території. Іноді кричать, мовляв, чого не купуємо в Донецьку? Так ті ліки ніякі і коштують як крило від літака. і потрібних іноді просто немає, – каже донеччанка Юлія. – Я знаю, що народ привозить для дітей медикаменти від фонду Ахметова – тому що інсуліни, наприклад, ті що у нас продаються, не всім підходять. І везуть бідні мами ці ліки, заховані мало не у взутті і не в зачісках! Бояться, що віднімуть!"
І це не єдине з принижень, приготоване бойовиками для жителів Донбасу. Муки на блокпостах, мізерні пенсії (соціальні виплати, якщо називати їх правильно), комендантська година, невизнаність в світі і численні жертви серед мирного населення, зруйновані будинки і повна відсутність перспектив у житті – таке життя створили бойовики так званої "ДНР" на окупованих ними територіях.
"Після поїздок за лінію розмежування ми довго приходимо до тями. Немов потрапляємо з нормального світу в якийсь абсурд. На тій стороні йде життя – не найсолодше, але воно йде, люди живуть, працюють, вчаться, розвиваються. Так, важко, але коли нам було легко? у нас же, в окупації, суцільний морок. Заїжджаєш в місто – людей мало, машин мало, о сьомій годині вечора вже нікого не вулицях немає... Моторошно і страшно стає. Чесно – в перші свої поїздки я, коли поверталася до Донецька, пила заспокійливі збори. Тому що контраст разючий, і наша шахтарська стослиця перетворилася в якусь Прип'ять", – резюмує мешканка міста Ангеліна Лучанова.
Нагадаємо, раніше сайт "Сегодня" писав про те, що жителі окупованого Донбасу зберігають удома українські прапори, а також про те, як рятуються від постійного стресу.