Жителі Донецька найбільше мріють про мир. Фото: AFP
Жителі Донецька, що залишалися в місті весь час, або ті, хто повернувся з вимушеної "еміграції", розповіли Сегодня.ua про те, наскільки за час збройного конфлікту в донецькому регіоні змінився їхній світогляд, зокрема – бажання і мрії.
НІ ВЕСІЛЛЯ, НІ РЕМОНТУ
Сходяться в одному – бажань ніяких не залишилося, крім побутових. "На Новий рік загадала собі поїздку у вересні по містах Європи. Ще в травні це здавалося мені цілком досяжним, проте зараз немає ні бажання, ні можливості, – каже донеччанка Євгенія Сурміна. – Настрою немає, грошей немає, та що там – аеропорту в Донецьку більше немає! Мені не шкода поїздки – чомусь до сліз шкода аеропорт".
Студенти Олександр і Богдан розповіли, що восени планували розпочати навчання в Донецькому національному університеті. Але в світлі останніх подій – прихід нового "ректора", призначеного бойовиками так званої ДНР, а в перспективі – навчання та отримання дипломів невизнаних республік, хлопці подумують забрати документи з вузу. "Ми вже заходили до канцелярії, щоб дізнатися, як забрати документи, але там нікого не було, хто б нам зміг допомогти. Можливо, будемо переводитися за паспортом в інші університети, в Харкові чи Києві", – розповіли першокурсники.
Люди постарше твердять, що через бойові дії їм довелося "поховати" найрізноманітніші плани – весілля, ремонт в будинку, нову роботу... "Ми запланували торжество на серпень, але як під обстрілами влаштовувати гулянку? Яке вже тут веселощі... Кажуть, що в Донецьку весілля були, люди одружувалися, гуляли, веселилися, але у нас в голові це не вкладалося: як можна веселитися, якщо по-перше, постійно стріляють – то з мінометів, то з автоматів, – а по-друге, гинуть люди? До того ж торжество запросто може перерости в побоїще між гостями через різні політичні уподобання. Тому поки бережемо гроші і чекаємо миру", – повідали донеччани Максим Куліненко і Оксана Ермішенко.
Готується до важкої зими пенсіонерка Ніна Іванівна Смалій, яка так і не поїхала до сестри в Житомир, подивитися на її новий будинок. "Сестра з чоловіком переїхали, звали новосілля відзначити, я вже зібралася, а потяги перестали ходити. Автобусами не доїдеш. Та й будинок не можу кинути – не дай Бог, снаряд прилетить або пожежа. Зараз роблю заготовку на зиму, відчуваю, дістанеться нам міцно, помучаємося, – поскаржилася Ніна Іванівна. – Ми тепер не до поїздок – головне, щоб хліб в магазин завозили, да з пенсією питання вирішилося нарешті. Що ж це таке – не давати людям грошей взагалі?"
Менеджер з продажу Катерина Камінська розповіла про те, що великих планів в принципі не будувала, а ось в повсякденності їй довелося поміняти пріоритети і стати скромнішим в бажаннях. "Якщо раніше на вихідні я могла легко зібратися і поїхати відпочивати за місто або попиячити в кафе з друзями, влаштовувала багатогодинні шопінги в торгових центрах, то зараз кожна копійка на рахунку. Замість улюблених креветок я краще куплю додому шматок м'яса і покладу в морозильник. Делікатеси, шоколадки-мармеладки – чуть-чуть. Економія у всьому, хоча не відмовляюся поки від морозива", – каже Катерина.
"МРІЄМО ПРО ШАШЛИКИ І КОНЦЕРТИ"
З наближенням зими жителі Донецька, які раніше покинули свої житла, незважаючи на не припиняються артобстріли, стали повертатися в місто. "Майже все літо ми з сім'єю жили в пансіонаті на Азовському морі, – розповідає донеччанин Олексій Зінчук. – Але зараз стало холоднішати, а для зимівлі там зовсім немає умов – відсутнє опалення і стіни будинку досить тонкі, розраховані на теплу пору року. Повертати сім'ю в Донецьк не дуже хотілося, але у нас просто немає вибору".
На питання, про що мріють повернулися, крім миру і спокою на рідній землі, Олексій відповів: "Хочу, щоб повернулися всі мої друзі, щоб ми знову як в старі добрі часи всі разом їздили на шашлики або ганяти на квадроциклах".
Дивіться ФОТОпроект: Донбас без зайвих слів
Повернувшись із Києва донеччанка Аліса Зейранова каже, що їй найбільше хочеться пройтися по бульвару Пушкіна, подивитися на прогулюються людей і граючих діточок і послухати музику від вуличних музикантів. "Востаннє, коли я там була, бульвар був мертвий – по ньому ходили тільки погано пахнуть мужики в засмальцьованому камуфляжі і з автоматами, які не чулося ні дитячого гамору, ні вже тим більше музики".
За вулицях міста гуляють озброєні бойовики. Фото:cripo.com.ua
Колишній співробітник держустанови Олександр коротко сказав Сегодня.ua, що хотів би, що в Донецьк приїхав хоч який-небудь співак або група. "Щоб був концерт – в ДК або на площі, неважливо. Щоб натовп співала пісні, плескала, викликала на біс, а потім довго-довго не розходилася", – поділився Олександр, а на питання, кого саме він хотів би бачити в Донецьку співаючим зі сцени, сказав: "Когось з "Дискотеки 80-х", наших чи зарубіжних виконавців".
Молоді донеччани Денис і Микита повідомили, що мріють, щоб на "Донбас Арені" знову ожив футбол. "Ми в селі під Дніпропетровськом, де все літо пробули з батьками, ганяли м'яч по шкільному стадіону і робили вигляд, що ми граємо на "Донбас Арені", – зніяковіло зізналися 14-річні хлопчаки. – А в Донецьку сидимо по домівках, ганяємо м'яч в комп'ютерній іграшці і не вулицю зайвий раз воліємо не висовуватися".
"ВІДМОВА ВІД РАДОЩІВ ЖИТТЯ НА КОРИСТЬ ВИЖИВАННЯ"
"Як не крути, а підсвідомість людини – його основні інстинкти впливають на прийняття людиною вибору, – розповів "Сегодня" донецький психолог Вадим Найман. – У тому числі, змушуючи донеччан відмовлятися від різних радощів життя, на користь виживання себе і своєї сім'ї. Зараз навіть найзапекліший гурман і сноб з Донецька не проміняє 10 кілограм вареної ковбаси на одну банку ікри – це здоровий глузд, який допомагає виживати в подібних умовах. Людина не вибирає час, в якому він живе, однак, але ми так влаштовані, що якщо не можемо поміняти умови і фактори, що впливають на наше життя, то досить швидко адаптуємося до мінливих подіям".