Місто після оголошення перемир'я. Фото: facebook.com/А. Стренадко
Не було в Донецьку свята, ніхто не обнімався на вулиці з криками "Мир!", не плакав щасливими сльозами. Перемир'я прийшло в місто з гуркотом найпотужнішого обстрілу, від якого тремтіли шибки у вікнах і плакали діти. У ніч з суботи на неділю рівно опівночі донеччани нагострили вуха. Дві-три хвилини – і все стихло, немов хтось вимкнув усі звуки. Подивувавшись і про всяк випадок посидівши під прикриттям ванн і підвалів годину-півтори, жителі пішли спати.
Недільний ранок мовчав. Над Донецьком співали птахи, сонце світило, а в храмах били у дзвони. Стрітення. Днем осмілілий Донецьк вийшов на прогулянку, не вірячи в тишу. Не вірячи прожив до вечора. Телефонні компанії явно непогано заробили в цей день – донеччани дзвонили один одному щогодини: "Ну що, не стріляють у вас? І у нас не стріляють, уявляєте?"
Донецьк після оголошення перемир'я. Фото: facebook.com/А. Стренадко
У понеділок Донецьк взявся за роботу. Ринки розпродали річний запас фанери, віконні майстра втомилися мотатися по замовленнях вже до полудня. У найбільш "гарячих" районах Донецька застукали молотки. Жовтнева, Смолянка, Путилівка, Петрівка утеплялися, вставляючи у вікна поки фанеру. "А там як Бог дасть, якщо все буде тихо – вставимо скла, як потепліє", – поділилася мешканка Київського району Дарина. Її квартира – на Путилівці. "Вікна від вибухів вилітали приблизно раз на місяць в кожній кімнаті, і ось на тому тижні вилетіло останнє, в кухні, – каже Дарина. – Ми зашили діри фанерою і зараз живемо на зйомній квартирі на будьонівку. Вставляти скла дорого поки, та й немає у мене впевненості в тому, що ця тиша надовго".
П'ятиповерхівка пенсіонерки Світлани Васильєвої розташована недалеко від шахти Засядька. У її будинку вже два тижні немає води та опалення. Періодично немає і електрики. "Ми рівно один день прожили в тиші – сьогодні вдень знову були чутні залпи", – нарікає жінка.
Єдиний день тиші пішов на утеплення квартири. Осколками снаряда, що розірвався поруч з будинком, у пенсіонерки вибило вікно на кухні. Тепер рама затягнута плівкою, а поверх рами висить товсте ковдру. "Брат живе в іншій частині міста, от тільки вчора і зміг приїхати і закляття як слід вікно. А я квартиру просто боюся кинути – мародерів вистачає, – пояснює Світлана Васильєва. – У мене ж кухня, можна сказати, єдиний осередок тепла – нещодавно дали газ. Хоча навіть включена піч рятує мало. По дому ходжу в декількох кофтах, сплю також одягненою. Опалення адже немає, тому будинок просто сам по собі холодний. Тільки вимкнеш конфорки, як вже через п'ять хвилин знову колотун".
Ванна кімната пенсіонерки заставлена пластиковими пляшками з водою. "Іноді комунальники ще воду технічну привозять, але її пити не можна. Тут у мене запас місячної давності, але я його вже витратила. Слава Богу, мені сусідка віддала ключі від своєї квартири – так що у мене там ще цілий схрон води. Ось так і виживаємо – за допомогою гуманітарки, нехитрих запасів, та й просто добрих людей", – важко зітхає жінка.
Інші донеччани скористалися моментом і нарешті з'їздили провідати будинки і квартири в тих районах, куди через обстріли неможливо було дістатися. "Ми встигли з'їздити на селище шахти "Жовтневий рудник", де знаходиться квартира брата. Брат влітку вивіз вагітну дружину в Ужгород, а ми в Донецьку наглядали за їх квартирою, де навесні ми зробили дорогий ремонт. Так от, у неділю я і чоловік схопили ключі від квартири, приїхали на вокзал і побігли на Жовтневу, притискаючись до парканів. ми так раніше туди приїжджали, місяць, два назад – і там так Баха, що ми під парканами тільки що не по-пластунськи повзли. цього разу пробігли два квартали , зупинилися – а чого ми біжимо? Тихо ж, можна спокійно йти. Прийшли, подивилися – квартира в порядку, повернулися назад спокійно. Боже, яке ж це забуте почуття – спокій!" – Розповіла донеччанка Ірина Скворцова.
У глибині душі донеччани все-таки не до кінця вірять у те, що дійсно більше не літатимуть снаряди над головами і вибухати під ногами. "Поки звикнемо – роки пройдуть, – посміхається донеччанин Ілля Михайленко. – Я стояв вчора біля свого під'їзду, і тут як бахне щось! Я на землю впав, навіть не збагнувши, що сталося. Виявилося, двері в під'їзді грюкнули, доводчик поламався . Я піднімаюся, обтрушувати – бачу, у сусіднього під'їзду з землі теж мужик піднімається. Регоче на все горло..."
Жителі Кіровського району, що сиділи кілька місяців без води через пошкоджених обстрілами комунікацій, з радістю виявили у своїх кранах воду. "Набираємо баклажки, весь балкон вже заставлений ними. Може, у нас і перемир'я, а запас води не завадить, – каже Єлизавета Міхалок, донеччанка, яка живе на вулиці Петровського.
За неділю злегка ожив ринок на Текстильнику, який, втім, не припиняв свою діяльність навіть у дні найжорсткіших обстрілів. Там як і раніше грає музика, продають контрабандні сигарети і можна купити шматок хорошого м'яса. Тут, як і по всьому місту, вже висять оголошення "перевести в готівку гроші з карток", правда, з уточненням, що з картами "Дельтабанка" міняйли працювати не будуть. На горсаду кипить стихійна торгівля, з якою роками боролися донецька влада, але так і не викорінили торгівлю уживаними телефонами, чебуреками і в'язаними хустками. До слова, стихійно торгують скрізь, майже біля кожного супермаркету хтось та причаївся з розкладним столиком, де розкладений нехитрий товар.
Фото: Соцмережі
Батьки в неділю спішно готували своїх засиділися вдома чад до школи, але понеділка залишився вихідним. "Береженого бог береже, вирішили подивитися, як у понеділок ситуація буде складатися, – розповіли Сегодня.ua Олексій і Людмила Марченко, жителі Ленінського району. – У вівторок вже син піде на навчання, купили йому зошитів нових і рюкзак".
Дев'ятирічний Максим Марченко розповідає, що за місяць сидіння вдома "навирішувати сто завдань, прочитав сто сторінок і вивчив кілька віршів, навіть українською". "Ми в школі, коли вчилися, грали в блокпост. Ну це коли креслиш лінію в коридорі і перевіряєш у всіх документи. Немає документів – давай який-небудь предмет. Лінійку або ручку. Зараз, напевно, не будемо грати, нецікаво вже", – поділився третьокласник.
До слова, у понеділок чомусь не працювало дуже багато обмінних пунктів. Чи то курс 22-27,5 відлякував, чи то місцеві бойовики витрусили обмінники на "зарплату". "Дуже багато автоматників ходило по обмінках в неділю, прямо купами по 5-6 чоловік. Напевно, зарплату в гривнях або доларах міняли на гривні", – вважає донеччанин Олексій Іванчук.
В цілому – донеччани обережно щасливі. Деякі вперше за півроку виспалися, хтось нарешті вивів дитини погуляти на вулицю, хтось просто помріяв в тиші про світ. Але в глибині душі у донеччан проростає крихітне зернятка сумніву в тому, що це перемир'я – надовго.