Сьогодні в Маріуполі вшанували пам'ять місцевих жителів, загиблих рік тому при обстрілі мікрорайону Східний. Тоді жертвами стала 31 людина, в тому числі – дві маленькі дитини. Були поранені 117 осіб, з них 11 дітей, деякі залишилися каліками. Поліція Донецької області в цей траурний день поділилася спогадами очевидців.
Сьогодні дитині Галини Нікуліної вже 1 рік і 4 місяці. Вона з жахом згадує 24 січня минулого року: "Такий шок, це жах, не передати. Будинок затремтів. Я спочатку не зрозуміла, що сталося. Посипались вікна. Я схопила дитину, ми вибігли в тамбур, в чому були, в халаті, і спустилися відразу ж в під'їзд на 1 поверх, щоб спуститися в підвал. Люди всі вийшли, ніхто нічого не зрозумів, що сталося, ніхто не очікував цього просто. І вночі міліція патрулювала, вони обходили всі під'їзди, всі підвали, оглядали, щоб допомогти людям. Вони до нас спустилися, ми там сиділи, тому що у нас були розбиті всі шибки. Ми вже постелили, думали, і спати вже там, і тут вже пізно вночі, генерал зайшов. Каже: що ж ви з дитиною будете тут ночувати в підвалі. І вони нас прямо на своїй машині відвезли в центр міста в готель. Спасибі, звичайно, всім".
Жителі Східного досі згадують той страшний день зі сльозами на очах, голос тремтить навіть у чоловіків.
"Живу в своєму будинку, виліз на дах, оцінив обстановку, що горіння, дим, кіптява скрізь. Вогонь, смерть. Дуже багато крові. Підірвані машини. Тут, на дорозі, повністю мікроавтобус "Фольксваген" горів. Він вигорів буквально за лічені секунди. Хто там всередині в ньому знаходився? ... Тому що жар був такий, що до нього ближче ніж на 10-15 метрів підійти не можна було. Палаючі будинки, зруйновані, люди лежать на землі. Тільки підходиш – він без ознак життя. Все, очі закрив, пішов далі. Де поранені – починаєш шукати машину, когось ловити, швидку гальмувати, а швидка показує, що битком набита, що нікуди брати", – розповідає Андрій Васюк, місцевий підприємець, який з перших хвилин почав організовувати допомогу жителям.
Серед тих, хто сьогодні прийшов покласти квіти, люди, які дивом вижили.
"Це, звичайно, страшно, жах якийсь, я батькам казала, мама з батьком сиділи – лягайте, кажу, на підлогу. Все горить, руйнується, дах падає. Так ми залишилися, в чому були, все згоріло. Речі, документи, гроші, меблі. Все, нічого не було, абсолютно", – говорить Олена Кожем'якіна.
"Пощастило, що під шифером було залізо. Якби не було заліза – пройшов би снаряд всередину будинку, розірвався. Так він розірвався на даху. Ось це і врятувало. Ну, даху не було. Це вже все відновили. Нічого не було. Одна стіна відійшла від будинку повністю, ми підсували її. Постраждали донька і зять. Зять не звертався, у нього тільки спина була посічена іскрами від осколків. А дочку оперували, знімали шкіру з рук, була повністю травмована", – говорить Олена Донська.
Її дочка Лідія Платонова зізнається, що досі не була вдома: "Хоч і час вже минув, але ми туди не їздимо. Не хочеться мені на Східний ніяк. У мене сильний страх".