Одеський художній музей. Фото: odessaguide.net
Сьогодні район Херсонського скверу і вулиці Софіївської знаходиться на периферії, а багато років тому ця територія, аж до нинішнього Художнього музею, відносилася до Пересипу. Краєзнавці розповідають, що в районі Пересипського моста була пристань, куди доставляли цінний для Одеси ліс: по Дніпру він потрапляв у Херсон, а звідти – по морю до Одеси. Поруч були склади і жили торговці, а забудовувати аристократичними особняками ці землі почали лише на початку ХIХ століття, коли Перлині було років десять.
Кошмар фюрера, герой і коханець
Наша прогулянка починається з Херсонського скверу, що розташований якраз навпроти Пересипського моста. На зорі одеської історії тут були сади, Херсонська міська застава і соляної магазин. "У радянські часи дітвора взимку каталася тут на санках, а влітку бігала рвати абрикоси, яблуні, кислу аличу і сливи. Бандитів тут теж вистачало", – розповідає живе неподалік Сергій. У 1999 році в сквері поставили пам'ятник легендарному підводникові і "нічного кошмару" фюрера Олександру Марінеско. Разом з меморіалом і пам'ятником героям-підводникам скульптура Маринеско утворила меморіальний комплекс.
Цікаво, що незадовго до легендарної операції "Атака століття", за яку Маринеско отримав звання героя, великого моряка мало не усунули від командування човном: поки його підводний човен "С-13" стояв на рейді у Фінляндії, він, порушивши всі правила пристойності, усамітнився до ранку з красивою фінкою, у якої був наречений.
Як крали у Маринеско
Від Херсонського скверу до Софіївської вулиці веде узвіз Марінеско. Краєзнавець Олег Губар стверджує, що він з'явився приблизно в 1819 році. "Його пробили через великий виноградник, що належав греку", – розповідає краєзнавець. Тут же з'явився перший чавуноливарний завод. Зліва вздовж узвозу – паркан мореплавного, за яким ховаються занедбані навчальні корпуси. Місцевий народ любить "позичити" щось у цих застарілих будівлях, а потім ховатися від погоні літніх сторожів в під'їздах стареньких пісочно-сірих будиночків, які виросли навпроти. За їх стінами заховані колоритні дворики, а в під'їздах збереглися старі сходи. Ця частина вулиці навіть потрапила в кадр фільму 1986 року "Всього один поворот", а ще 200 років тому по спуску в місто піднімалися вози з сіллю і зерном. Вони зупинялися на площі, де розташовувався хлібний ринок і комори з зерном, і чекали перевалки. Зараз на місці цієї площі – корпусу одеського медина, з яких, власне, і починається вулиця Софіївська.
Тікали до моря через катакомби
Фото: odessaguide.net
Трохи далі, по лівій стороні вулиці, – двоповерховий особняк, побудований в 20-х роках XIX століття і який належав Ользі Наришкіній (Потоцькій). Тут з 1892 року розташовується Одеський художній музей. Примітно, що під палацом-музеєм є таємничий грот: вхід до нього йде через колишні приміщення для прислуги. Склепіння імітують природну печеру, колись у ній навіть був штучний водоспад. Правда, зараз вода не ллється, щоб будівля не відволожувалася і не шкодила картинам. По спіральних сходах вниз спускалися після званих обідів тільки обрані гості господині. Внизу на них поглядала скульптура сови і чекало барильце з вином. Через катакомби з гроту парочки збігали до моря, але дуже обережно, адже навіть в цій частині катакомб є чимало пасток (щоб злодії не спробували винести з палацу через підземелля коштовності), дно яких вистелене кілками. Але були тут і порожні ями, в яких людина просто божеволіла від самотності.
Балкон капелюшника і будинок не на місці
Прямо навпроти музею – нинішній провулок Ляпунова, колись Софіївський. Історики кажуть, що тут жили люди мистецтва, торгівлі та ремесел: в будинку №2 розташовувався єдиний в Одесі магазин шкільних меблів Акбройта, а в 5-му будинку – "фабрика екіпажів". У 1904 році провулок зробили наскрізним на прохання жителів – мовляв, через покинуту будівлю міськлікарні "повітря тут не циркулює", і довелося міняти нумерацію будинків: права сторона була непарною, а ліва – парною. Будинок під номером 9 так і залишився не на своїй стороні: тут на першому поверсі був магазин коштовностей, а нагорі жили професор університету, пристав, доглядач єврейського кладовища, акушерка і помічник присяжного повіреного. У будинку №8 цікава решітка балкона: вона зіткана з букв "S", укладених в кола. Літера позначає першу букву слова "Скроцький" – прізвища відомого капелюшника, в моделях якого хизувалися всі одеські модниці.
Перший бал, дві Софії та Ільф
Якщо з провулка Ляпунова знову повернутися на Софіївську і пройти трохи далі художнього музею, ви опинитеся біля будинку №7, де жила дружина графа Потоцького Софія і зупинялася фаворитка імператора княгиня Наришкіна з дочкою Софією. Кажуть, що спеціально для неї в Одесі організували перший новорічний бал, а історики досі сперечаються, на честь якої з цих Софій названа вулиця. У наступному будинку по цій стороні на самому початку ХХ століття зупинявся внучатий племінник засновника Одеси Йосипа Дерібаса, а по сусідству в 1920-1930-х роках проживав вже знайомий нам підводник Олександр Маринеско. До слова, він – єдиний в місті, хто удостоївся одразу двох меморіальних дощок: тут і на морехідному училищі по вулиці Канатній.
Старожили згадують, що квартира на четвертому поверсі будинку N13 стала останнім одеським притулком письменника Іллі Ільфа. В оселі співавтора "12 стільців" був тісний трикутний передпокій, свою кімнату письменнику доводилося ділити ще з трьома братами, а найбільше йому подобалася вітальня з батьківською книжковою шафою. З цієї затишної обителі Ільф поїхав до Москви, потім подорожував по Азії, Західній Європі та Америці, а під сонце Південної Пальміри надовго так і не повернувся.
Навпроти будинку Ільфа, через дорогу, скромні будинки дореволюційної побудови в 2-3 поверхи. Після них до перетину вулиці Софіївській та Торгової тягнеться 5-поверховий сірий будинок: його побудували в 50-х роках ХХ століття для портовиків.
Мишко Япончик
По лівій стороні Софіївській наступним після будинки Ільфа йде витончений Прибутковий будинок Скаржинського, з округлими зверху вікнами і ліпниною. За ним – № 17, де за часів Громадянської війни і в роки післявоєнної розрухи місцеві жителі збиралися для того, щоб набрати води. Коли в інших будинках на запитання: "Води є?" Відповідали: "Вода немає", у підвалі цього будинку ще можна було набрати водиці з кранів у підвальній пральні. А до революції тут "проколовся" Мішка Япончик. Він зажадав у одного мосьє покласти вранці під ворота на Софіївській 20 тисяч рублів, але той відмовився. Довелося Япончику здійснювати наліт, і це незважаючи на те, що в сусідньому будинку знаходився військово-окружний суд. У 30-х роках на місці напівзруйнованого будинку-джерела звели квартири для заводських робітників, а в будівлі, якої не злякався Япончик, розташувався апеляційний суд.