Поранені бійці розповіли про Піски. Фото: Андрій Нікітін
Ми зустрілися з трьома бійцями добровольчих батальйонів, які зараз знаходяться в Дніпропетровській клінічній лікарні імені Мечникова. Вони говорили наперебій, кожен розповідав свою історію. Всіх поранили вже після мінських угод у районі Пісок.
Пішов на війну через внутрішній конфлікт
Найбалакучіший Юрій. При тому, що у нього найважчі поранення з трійки бійців. Він пішов на фронт після сильної сварки в родині. І хоча з матір'ю і батьком Юрій помирився, але так і не повідомив родичам про те, що поранений.
- Де ти воюєш? Чому вирішив піти добровольцем на Схід?
Юрій: "Я служу в батальйоні ДУК "Правий сектор". Ми воюємо на "ротаційній основі – стоїмо по два тижні. Мене направили в Піски 19 лютого. Тобто, вже після так званого перемир'я, якого немає. У ніч на 13 квітня мене поранили".
- Чому ти пішов у ДУК?
Юрій: "Я вирішив служити в ДУКу через проблеми особистого характеру. Але на війну хотів піти давно. Просто не було поштовху. У листопаді я дуже сильно посварився з батьками. Відносини не відновили досі. Якщо з матір'ю ще більш або менш спілкуюся, то з батьком контакту практично немає. Зараз батьки закордоном. Вони не знають, що я поранений. І дякувати Богу. Думають, що я зараз у Пісках і зі мною все добре".
- Звідки родом?
Юрій: "Сам я з Володимир-Волинського, "щирий західняк". І, до речі, саме на Волині живуть справжнісінькі "бандерівці", оскільки там зародилася УПА. Ще жарт такий є: "Львів ніколи не пробачить Україні той факт, що УПА зародилася на Волині, а Шевченко народився на Черкащині"".
- Скільки часу тебе готували до війни?
Юрій: "У ДУКу зазвичай на "навчанні" знаходяться місяць, я проходив навчання трохи довше – в Десні. Пішов у ряди "Правого сектора" 25 листопада минулого року".
- Як йдуть справи із забезпеченням харчами, амуніцією?
Юрій: "Забезпечення продуктами харчування, амуніцією, медикаментами відбувається практично повністю за рахунок волонтерів. Спасибі їм велике, завдяки їм ми тримаємося".
Українські позиції постійно обстрілюють
До розмови підключається поранений Євген. Про свою сім'ю він говорити не хоче, відповідає лише за себе. Журналістам він розповідає про своє бачення війни.
- Тебе також "утримували" волонтери?
Євген: "Мені іноді здається, що якби не волонтери, то програли б війну вже в перші дні. І, само собою, добровольців. Просто у багатьох підрозділах досі радянські стандарти із забезпечення: казанок, речовий мішок, залізна каска, яка тільки заважає, ну і сухпайок. Тепловізори і карімати постачають нам волонтери. Все, що видають нашим військам від держави, було законсервовано на радянських складах".
- Українські позиції часто обстрілювали?
Юрій: "Постійно. Бойовики, наскільки я зрозумів, випробовують на нас різного роду озброєння. Бувають моменти, коли я взагалі не знаю, що "прилетіло". Використовують касетні бомби, фосфорні... Відрізняємо їх по звуку, від вибуху. Звук від снаряда, що летить, чуєш не більше секунди".
- Як отримали поранення?
Євген: "Ми тоді відтягували "трьохсотого". Друга куля зачепила м'яз. І прострелили ліву руку".
Юрій: "У мене поранення від танкового снаряда. Снаряд вибухнув за метр від мене. Поранення та опіки. Також осколкові поранення. На лівій руці відірвало вказівний палець. Обличчя знівечене".
У небагатослівного Кирила кульове поранення, пряме попадання в ногу.
- Женю, як після поранення дістався до своїх позицій?
Євген: "Коли мене поранили, до позиції ми дійшли самі. Втратили не так вже багато крові. Чекала машина швидкої допомоги. Після вивезли в Красноармійськ, а потім доставили до Дніпропетровська. І ще раз хочу сказати спасибі волонтерам – у Красноармійськ із Пісок я приїхав в одних штанях. Всю допомогу надали прості люди. Одягнули, нагодували. Це показує, що в тилу є люди, які цінують те, що ми робимо. Просто багатьох людей не цікавить, що йде війна. Соціопатія часом бісить".
- Будете повертатися в зону бойових дій?
Юрій: "Так, збираюся повернутися туди. Я вже не бачу мирного неба".
- Як думаєте, коли закінчиться війна?
Юрій: "Не знаю. Кожен чоловік повинен виконати певне завдання. А там вже як Бог дасть".
Нагадаємо, активна фаза протистояння на Донбасі почалася в квітні минулого року. У травні відбулися криваві зіткнення біля будівлі МВС Маріуполя. Тоді ж до Дніпропетровська привезли перших поранених, яких направили в обласну клінічну лікарню ім. Мечникова. У червні-липні велися бої за визволення Слов'янська, Краматорська та Лисичанська. Тоді в Дніпропетровськ щоденно привозили десятки поранених і вбитих. Після іловайського котла рахунок поранених пішов на сотні. На сьогодні у лікарні ім. Мечникова пройшли курс лікування більше 1 300 бійців.