65-річний моряк Сергій Решетніков кілька десятиліть забезпечував космонавтам зв'язок із Землею, працюючи на науково-дослідних суднах "Космонавт Володимир Комаров" і "Академік Сергій Корольов". Ми познайомилися з одеситом і дізналися, що екіпажі перед рейсами разом з космонавтами дивляться фільм "Біле сонце пустелі", а одного разу мало не перекинулися на кораблі догори дном.
Сергій Решетніков потрапив на науково-дослідне судно після технікуму та армії завдяки щасливому випадку. "Надійшла інформація про те, що на корабель потрібні фахівці-електромеханіки на певну апаратуру, — згадує наш співрозмовник. — Оскільки я і закінчив технікум за спеціальністю "Автоматика і телемеханіка", і в армії з приладами працював, то вирішив подати заяву. Пройшов співбесіду, тести і вперше відправився в море на науковому судні у складі експедиції". Вже згодом Сергій закінчив одеську мореходку і став членом екіпажу.
"Це дуже цікава робота", — запевнив нас Сергій і пояснив, що коли космічні кораблі злітали з Байконура, вони могли потрапляти в такі ділянки, де із Землею не було ніякого зв'язку. "І, щоб його забезпечити, у плавання відправляли науково-дослідні судна, які виконували роль командно-вимірювальних пунктів в океані і передавали космічним апаратам і назад дані і команди", — додав морський вовк.
Більшу частину рейсів Сергій з колегами провів в Атлантичному океані. "Був від Гвінейської затоки до Рейк'явіка і від Одеси-мами до Мексиканської затоки", — посміхається моряк і згадує, що одного разу йому навіть довелося проходити через "бермудський трикутник", в якому, за легендами, таємничо зникають люди і кораблі. "Тоді у нас на кілька діб пропав радіозв'язок. Бідні радисти мучилися і хвилювалися, але ніяк не могли зв'язатися з командуванням", — поділився Сергій і зізнався, що незважаючи на збої в роботі зв'язківців, у нещасливому місці було не так і страшно, оскільки море було спокійним і світило сонце.
Зате одного разу взимку сильний шторм застав моряків у районі Рейк'явіка: тоді судно одесита цілком могло перевернути догори дном. "Хвилі били з такою силою, що ми опустили на дно всі наші якорі, але нас 40 миль тягло так, як ніби їх немає. Пару разів був крен 42,5 градуси, а це значить, що, додай ще кілька градусів, ми були б догори ногами", — згадує морський вовк. За його словами, тоді особисті речі, інструменти і техніка на кораблі "літали і пурхали", речі кріпили до бортів на болти і мотузки, а люди прив'язувалися ременями і ходили по перегородках. "Ми були, як соломинка в киплячій каструлі", — підсумував Сергій.
Ще однією небезпечною пригодою для нашого моряка стала зустріч із піратами, які прокралися на наукове судно. "Вони були комплекції, як у братів Кличків. Пробралися до нас уночі, коли ми йшли з Малої Азії в напрямку Панамського каналу. Чотири людини з ножами півметра завдовжки стали нишпорити по коридорах, але, до свого розчарування, нічого не знайшли, оскільки у нас тільки залізо всяке було і технічне обладнання", — говорить моряк. Засмучені пірати пішли так само тихо, як і прийшли, але осад, за словами одесита, у команди залишився жахливий.
Приємні спогади у Сергія Решетнікова залишилися від зустрічей з космонавтами Германом Титовим, Юрієм Глазковим, Левом Дьоміним та Геннадієм Сарафановим. "Коли вони були з нами на кораблі, нас вражало їхнє здоров'я: ми після роботи спати, а вони — займатися спортом", — розповів одесит. І додав, що космонавти примушували їх виконувати свій ритуал — перед кожним рейсом дивитися від початку до кінця фільм "Біле сонце пустелі". До прикмети ставилися серйозно, без перегляду могли і в рейс не пустити.
ЗДАЛИ НА МЕТАЛ
У 1990-х роках Україна втратила всі свої знамениті і легендарні колись судна, нарікає наш герой. Каже, це сталося після того, як виявилося, що ними займатися нікому, та й ресурсів для утримання таких гігантів немає. Судна продали для подальшої утилізації за безцінь. "Напевно, вони виконали свою місію. Ось тільки сумно від того, що такий плавучий музей фактично здали на металобрухт".