Солдати повертаються з фронту. Десятки тисяч українців, які воювали на сході країни, їдуть додому. Але, чи всі раді їм на гражданці?
Наприклад, чиновники, які видають довідки, і зобов'язані вирішити побутові питання. З їхньою байдужістю боротися виявилося важче, ніж з явним ворогом. Та й до самого мирного життя бійцям звикнути складно. Тому і страждають, а разом з ними і близькі. Як їм допомогти?
Рік тому у військкоматів шикувалися черги. Стояли годинами. Хотіли захистити країну.
Фронт. Більшість з них проходить через пекло. Комусь пощастило – потрапили на ротацію, інші майже рік провели на передовій. По телевізору ми з вами слідкуємо за котлами. За обороною Маріуполя, і за безстрашними кіборгами.
Поїзди щастя. Нарешті – перша мобілізація. 35 тисяч солдатів у порядку черги повертаються додому. Звучать фанфари і дуже багато обіцянок зверху – реабілітація душі і тіла, грошові компенсації, земельні ділянки, квартири та робота, список можна продовжити... Але герої повертаються додому. А що далі...?
Спочатку потрібно отримати документ про демобілізацію. А ось тут вже як пощастить. Це аматорська зйомка. Військове містечко Черкаське. Заради необхідних папірців бійці 93 бригади ночують по 5-6 діб на підлозі.
"Все треба купувати за свої гроші, папір, накази, все треба робити за свої гроші. Розлючений народ, а керівництво каже – вас дуже багато, ми з вами не можемо впоратися", – говорить демобілізований боєць 93 бригади Андрій.
А без документа можуть звільнити з роботи. І вони мовчки купують навіть папір для написання рапортів. Деякі згадують про призначені гроші.
"Просто кажуть – забирайте свої манатки і їдьте, вони кажуть, ми вас не кликали – розбирайтеся зі своїми воєнкомами. – Держава чимось допомагає? – Держава може тільки допомогти – 500 грн на похорон, це все, що робить держава", – говорить демобілізований боєць 93 бригади Андрій.
Поки у бійця немає статусу учасника бойових дій, він не може претендувати навіть на елементарні пільги.
Тернопіль. Артилерист Олег Крушельницький. Чотири місяці на фронті, з них більше місяця в безперервних боях. Чи отримає статус учасника бойових дій – досі не знає. Поки навіть обстеження в лікарні не зміг.
"Я не хочу, щоб мене хтось жалів. Я вам скажу більше про реабілітацію. Я був у того Курила. Сказав, йди до Синиці, ну там, в обласній. А мені там сказали – немає письмового рішення голови ОДА, я вас не можу відправити на обстеження. Вибачте, я не стримався – грюкнув дверцятами", – говорить демобілізований артилерист Олег Крушельницький.
А чиновники задоволені. За звітами у них реабілітаційні центри допомоги в кожній лікарні.
"Наказом визначено як обласні лікувальні установи, так і ... це університетська лікарня, обласна психоневрологічна лікарня і три міські лікарні", – говорить директор департаменту охорони здоров'я Тернопільської ОДА Володимир Курило.
Президент України Петро Порошенко дав наказ посилити соціальний захист учасників бойових дій. Є програми з житлового забезпечення, з навчання та працевлаштування. Навіть гроші виділили, але поки все розробляється, все тільки на папері.
"Це такий процес, трохи затягнутий, але на те є певні регламенти, бюрократичні, скажімо так, одним словом. На сьогодні погодження, йде засідання уряду і будуть затверджені програми", – каже начальник відділу соціальної, професійної адаптації та психологічної реабілітації ветеранів війни та учасників АТО Костянтин Кукушкін.
Олег не розуміє цих тонкощів. Зараз у нього жебрацькі півставки в школі. Хотів влаштуватися або у військкомат, або у міліцію.
"У військкоматі все забили. Посади всі – все добре. Місця собі я не бачу. У міліції запитав – а хіба ти атошник потрібен?.. Ти ж чесний", – говорить демобілізований артилерист Олег Крушельницький.
А тут нова біда. Дружина, яка дочекалася Олега з фронту, пішла. Вона просто не витримала його... іншого.
Багато хто з нас не уявляє, що відбувається там, далеко, на сході. Якщо поменше дивитися телевізор, можна почуватися комфортно і вірити, що тебе особисто ця війна не торкнеться. Але ті, хто в цій війні вижив, їдуть додому. Це – ваші сусіди, знайомі, родичі. І вони вже інші. Дослідження Міністерства оборони. Зі ста відсотків солдатів, які повертаються, – 80% розмова з психологом потрібна негайно. Інакше, вдумайтеся в цифру, – 40% з них доведеться говорити вже з психіатром, а це вже гостра стадія.
Посттравматичний синдром. Без психологічної реабілітації війна для солдатів триватиме все життя.
"В селі у бабусі, це восени було, гниле яблуко впало на столик і я заліз під той столик, тому що зараз вибухне, такого плану, воно вже на підсвідомості закладається", – говорить демобілізований кіборг Борис Азаров.
Першими, як завжди, на поміч прийшли волонтери. Адже психологи у військкоматах найчастіше – для галочки. А вже у зоні бойових дій – їх раз, два та й усе. Держслужбі у справах ветеранів війни та учасників бойових дій передали 5 реабілітаційних центрів. Виявилося – бійців ще потрібно переконати.
Вирушаємо в один із центрів. На першому поверсі бабусі волонтери плетуть маскувальні сітки. Сміються: вони також частина реабілітації. Адже материнські руки вплітають туди захист.
Борисович у бойових діях з самого початку. Одне з його завдань – вивозити додому 200-сотих. Головний авторитет у нього – священик, але сьогодні він звернувся до психолога і дозволив нам бути присутніми.
Можливо, це назвуть яким-небудь синдромом. Як поств’єтнамський або постафганський. Коли солдату на війні все зрозуміло, а впоратися з мирним життям занадто складно.
Душевні травми солдати можуть "заліковувати" алкоголем, наркотиками, але саме це веде до злочинів і навіть суїциду. Допомогти другу, який повернутися з війни, – це не налити сто грамів за зустріч. Про це говорять і самі солдати.
"Всі, хто прийшли додому, у кого була схильність до алкоголю, розхитана психіка і хто там додав, люди вийшли каліками і навряд чи їм вже щось допоможе", – каже демобілізований заступник командира ракетної батареї Сергій Вацко.
Без допомоги рідних шукати в житті своє місце бійцям вкрай складно.
Цю та інші новини ви можете подивитися у випуску інформаційно-аналітичної програми "События недели" на каналі "Україна" за 05.04.2015 19:00