До Львова із зони АТО повернулися 180 бійців Національної гвардії, які в останні два місяці брали участь у визволенні Дзержинська, Лисичанська та інших міст Донбасу.
Як передає кореспондент Сегодня.ua, львів'яни прийшли зустрічати бійців на територію військової частини з квітами, плакатами, повітряними кульками і піднесеним настроєм. Поки натовп дорослих нервував в очікуванні військових, діти підійнялися на БТР і дружно заспівали український гімн.
І ось через півтори-дві години обтяжливого очікування у воротах частини з'явилися автобуси і вантажні машини з бійцями, які по дорозі додому подолали тисячі кілометрів – з Донбасу до Києва, а звідти вже до Львова.
Для багатьох військових цього батальйону рідними містами є Одеса та Миколаїв, а Львів – тільки місце дислокації військової частини, куди їх призвали на строкову службу. Звідси вони відразу відправляться в зону АТО.
"Дівчино, будь ласка, я не хочу фотографуватися, мої рідні не знають, що я знаходився в АТО", – ухилявся від камери Артур з Миколаївської області. Але потім все-таки погодився: "Ось, краще давайте, з одним мене зніміть".
На питання "страшно – не страшно" Артур тільки усміхався у відповідь. "Там війна, один раз я навіть попрощався з життям, коли нас обстрілювали в місті Первомайську. Стріляли з усього, але ми дивом залишилися живі", – розповідає 19-річний хлопець.
Командир батальйону Валерій Смолов, який знаходився в АТО з квітня по вересень, з коротким відпусткою, відразу додав: "Я солдатам говорив – любіть Україну, як рідну маму, і вас ніхто не переможе. А ось наш сержант Андрєєв здійснив воістину геройський вчинок: в Первомайську його поранили в плече і шию, коли він перебував за кермом і перевозив техніку. Але сержант не кинув машину і не зупинив колону, а мужньо виконав своє завдання до кінця. Зараз він знаходиться на лікуванні, але думаю, скоро видужає і повернеться до строю".
За весь час перебування в АТО, за словами командира, в його батальйоні тільки один поранений і, на жаль, один убитий.
Командир батальйону Валерій Смолов з дружиною Людмилою. Фото: Т.Самотий
Дружина командира Людмила прийшла зустрічати бійців з АТО з букетом шикарних гладіолусів кольору фламінго: "Це для мене свято, що він повернувся живим! Ви знаєте, у мене чоловік військовий, син – прикордонник і навіть собака службової породи. Так от, поки Валерій в АТО, 23-річний Ростислав приготував собі бронежилет і каску і з дня на день чекає, що його теж закинуть на Схід. Тільки вівчарка і рятує, я з нею вранці і ввечері по дві-три години гуляю, щоб трохи забутися. Чесно, не можу ні читати, ні дисертацію писати, все з рук валиться", – каже жінка.
За словами Людмили, з чоловіком вони вже майже 25 років разом, познайомилися на морі, потім два роки листувалися і, нарешті, одружилися. Сім'я починала служити в Росії в Нижньогородській області, роз'їжджала по всьому колишньому Союзу, Львів – це вже сьомий місто, де вони "приземлилася" і нещодавно отримали власну квартиру.
"Коли ми одружувалися, я й подумати не могла, що буду зустрічати чоловіка з війни... Дуже гостро відчула біль, коли в травні терористи збили вертоліт з Сергієм Кульчицьким. Він наш сусід, ми його добре знали – замечательнейший людина була. Але все ж, сподіваюся, що це скоро закінчиться".
Нагадаємо, 29 травня в Слов'янську, біля гори Карачун, був збитий терористами український вертоліт. Він повертався назад після розвантаження продуктів і висадки зміни на четвертому блокпосту, потрапив під обстріл і вибухнув. На борту вертольота знаходилися 13 військовослужбовців, в тому числі генерал Сергій Кульчицький. Вижити вдалося лише одному військовому.