Біля кордону. Фото: Г. Музашвілі
Контрольно-пропускний пункт "Успенка" розташований в двох годинах їзди від Донецька. Українська влада не контролюють цю частину кордону, тому тут їздять в Росію і назад безперешкодно як мирні жителі, так і військова техніка. Сегодня.ua поїхала на "Успенку" і подивилася, як зараз йдуть справи на популярному колись прикордонні.
"Протекторам і дискам – повний капут!"
Поїздка на "Успенку" почалася в Донецьку з пошуків бензину. Він ніби є – цифри на електронних стовпах-цінниках біля АЗС депресивно показують різнобій цін від 30 до 38 гривень за літр. Але насправді виявилося, що цифри є, а бензину немає. "І не знаємо, коли буде", – в один голос заявляли похмурі від неробства заправники. Втім, знайти пальне нам врешті-решт вдалося – на задвірках Донецька. Заправилися – і вперед, на кордон.
Під колесами автомобіля вже звично дзижчить покалічений танковими гусеницями асфальт. Водій нервується: "протектор, гумі і дискам – повний капут!" Чи то ще буде: після Макіївки дорога періодично перетворюється на якусь подобу асфальтованого сиру і їхати доводиться в екстремальному режимі, об'їжджаючи численні вибоїни, зроблені часом і розірвати снарядами. Останніх явно більше.
По дорозі на Успенку – штук п'ять закинутих блокпостів і два діючих. У блокпоста на Чайкінського кільці в Макіївці варто розбита леговушка. Мабуть, хтось все-таки врізався в бетонні блоки. Наступний блокпост зведений з оригінальних будматеріалів – порожніх ящиків з-під снарядів для РСЗВ "Град". Ящиків багато, вистачило на обидві сторони дороги. На закинутих блокпостах залишилися десятки мішків з піском, але ніхто з місцевих жителів поки на них не спокусився.
Блокпост на Чайкінському кільці у квітні 2014-го
Мовчазні свідки нашої подорожі – зруйновані автозаправки. Ось на одній з них навіки застигли цифри "16,50" – здається, ця ціна бензину з минулого життя. АЗС не працює, а ось магазин при ньому відкритий. Дві продавщиці нудьгують в оточенні різномастих видів недорогого алкоголю. Біля магазинчика ні душі, навіть собаки не бігають.
Збирають снаряди і "стріляють тихше"
Дорога стає загрозливо дірявою, сенсу об'їжджати вибоїни немає – вони скрізь, тому їдемо майже крадькома. В'їжджаємо в Іловайськ, де на нас порожніми очницями вікон зустрічає напівзруйновану будівлю залізничного депо. Місто напівжили-напівмертвий. Школа № 14, майже зруйнована стріляниною, зяє недогризками стекол і сміттям у дворі. Нікому до неї немає діла.
Будівля школи. Фото: Соцмережі
Біля Кутейникового, незважаючи на дрібний дощ, на узбіччі стоїть місцева тітонька, продає домашні яйця. По 20 гривень за десяток. "Беріть, хороші, у мене всього два десятки залишилося. А в Донецьку скільки?" – "По 24-26 гривень. Звичайно, візьмемо!" Тітка віддає нам останні пакети з настільки вигідним придбанням. "Як у вас, стріляють?" – Цікавимося в задоволеної підприємниці. "Ой, вже тихіше, а кілька днів тому стріляли так... добре так стріляли". І в подиві: "Хто міг стріляти на повністю контрольованій бойовиками території?" Втім, питання це риторичне.
Їдемо далі. Вищерблена дорога, поламані дерева, гірки землі нагадують про те, що зовсім недавно тут було пекло. Тут гинули люди і горіла техніка. Зараз тут тиша, в лісопосадці шарудять тільки нечисленні і безстрашні мисливці за металом з місцевих – збирають залишки снарядів. Ризикові люди, не бояться підірватися на розтяжці або нарватися на розірвався снаряд.
Тетраподи на місці, документи чисті
Дорога раптово стає рівною і гладкою. Назустріч попадається дедалі більше автомобілів з російськими номерами, переважно, з ростовськими. Значить, кордон близько. А ось і пам'ятник лосю в 10 кілометрах від Успенки. Кажуть, в тутешніх лісах давним-давно лосів водилося досить багато. Одному з них колись не пощастило, він вибіг на трасу і був збитий автомобілем. Скульптурному лосю теж дісталося добряче, його боки зяють дірами від автоматних пострілів.
На горизонті показалися перші, точніше, останні в черзі на контрольно-пропускний пункт "Успенка" автомобілі. Після першої сотні ми перестали їх рахувати. В окремій колоні стоять фури, десь посередині – автобуси та мікроавтобуси. Сам КПП також зрешетили автоматними чергами, але вцілів і раніше не дуже швидко пропускає бажаючих переміститися в іншу країну. На місці і бетонні тетраподи, встановлені ще в минулому році. Здається, вони не виправдали свого захисного призначення.
Водії в очікуванні дискутують один з одним про життя. Основна тема – курс валюти, ціни на бензин і безсовісні нахаби, які намагаються проїхати без черги, "повирішувати за виїзд" з прикордонниками. Сума "повирішувати" говориться на вухо, інформація, мабуть, секретна. Періодично через це спалахують словесні перепалки. Нервові жінки з пасажирських сидінь голосно з'ясовують у відкрите вікно, "чому ми приїхали раніше і стоїмо, а он ті приїхали пізніше і вже перетнули ?!" До слова, "прикордонники" якщо і є, то тільки з російської сторони. Тут же ми бачимо звичайних бойовиків "ДНР". На пропуск одного автомобіля йде близько десяти хвилин, але може і більше. В паспорта на "Успенці" ніяких відміток не ставлять, документи людям не псують.
Крім бойовиків і водіїв на кордоні багато "мінял", які підходять до кожного з монотонним "Змінювати, міняти, рублі, покупка 40, продаж 50". Є бажаючі і купити, і продати, і таємниче на вухо запитати за долари-євро.
На зворотному шляху з КПП "Успенка" в Донецьк назустріч нам їде колона російського "гумконвоя" – 60 білих фур зайшли днем в шахтарську столицю, розвантажилися і повертаються назад. Що вони привезли – навряд чи хтось дізнається. Особи водіїв, що стоять у довжелезній черзі на КПП і вимушених пропустити "гумконвой" без черги (навряд чи хтось вирішить затримати на кордоні ці вантажівки), нам представляються дуже виразними. Втім, ніхто й не обіцяв, що буде якось по-іншому.