Десантники служили біля Слов'янська і захищали а
Десантник 80 – бригади , що дислокується у Львові , розповів Сегодня.ua про те , що під час служби в Донбасі побував у справжньому " чистилищі " . Військовий збирав останки загиблих , ховав друзів , але , за його словами , "повернувся він людиною " .
"Який б не була війна , все одно ми залишаємося солдатами , вірними своїй землі , родичам і друзям . Заради них відправився в АТО і готовий повернутися туди знову , щоб їм було спокійно , навіть , якщо ні на чому , і ні з чим " , – починає розповідати Олексій , згадуючи найгостріші моменти в АТО .
" Восьмого березня цього року 76 осіб нашої бригади літаком із львівського військового аеропорту за наказом командування відправилися в Харківську , а потім в Луганську область – " моніторити ситуацію на українсько – російському кордоні " . Відразу говорили , що ніякої війни не буде , потрібно тільки спостерігати , – каже боєць . – Але події на Донбасі так швидко загострювалися , що вже в квітні ми отримали наказ "визволяти Слов'янськ " .
Допомога бабусь з Донбасу
26 квітня – день , коли солдати святкували маленьку перемогу. На підступах до Слов'янська третя рота встановила блокпост , зняла прапор сепаратистів і встановила український прапор.
" Ми добре зміцнилися , щоб утримувати блокпост . Через нас проходили автоколони української армії. Там нас сильно підтримували місцеві жителі, і результат був дуже відчутним : бабуся сидить на лавочці і доповідає : там то побачила , там це . Люди коректували , і ми могли знищувати бойовиків . Але , як тільки ми зуміли організувати систему охорони і оборони , прийшов наказ перебазуватися в інше місце. Все це довелося згорнути . На наше місце прийшла 24 – бригада , якій довелося все починати заново " , – розповідає військовий.
Луганський аеропорт
Аеропорт , за твердженням військового – це , в будь-якій війні , найважливіший стратегічний об'єкт. Вороги намагаються його захопити в першу чергу . Це чудовий плацдарм для подальших наступів . Наш співрозмовник обороняв Луганський аеропорт 38 днів .
" 12 липня десантники 80 – бригади прибули до Луганська захищати аеропорт , а на другий день , біля аеропорту терористи збили літак з десантниками з Дніпропетровська. На місці падіння Іл – 26 , де загинули 49 військових , ми зайняли кругову оборону і в одних гумових рукавичках збирали тіла загиблих. Та й тілами їх важко назвати , скоріше, фрагменти . Уявіть собі галявину , де купа спаленого металу і гора трупів. Працювали ми дуже акуратно , ніякого відрази , навпаки , всі розуміли , що це наші брати . Ще ми збирали боєприпаси , які не встигли вибухнути . Головне тоді було , щоб тіла не дісталися сепаратистам, і ми зробили все , що потрібно" , – розповідає Олексій .
Бомбити аеропорт терористи взялися на початку липня , відразу ж після того , як туди увійшли українські військові. " Град " вдарив і до нас снаряд не долетів 50 метрів. Ми під " злітною смугою " знайшли перекриття і там ховалися , техніка зберігалася в підсобних приміщеннях " , – згадує військовий.
Їжу , воду і боєприпаси учасникам АТО скидали на парашутах , також воду солдати знаходили у величезних ямах – резервуарах. "У тій воді , що , брудніша , ми прали , а що чистіша – пили . Спочатку кип'ятили , але потім кинули цю справу. Але , ви знаєте , ніхто навіть не захворів " , – відзначає Олексій .
Солдат каже , що зброю під час оборони Луганського аеропорту давали гарну , але стару. " З трьох " мух " стріляла тільки одна , а протитанкові ракети були 60 -річної давності . Отримані боєприпаси були не за призначенням : замість розривних патронів , необхідних для знищення піхоти , давали бронебійні . Це все одно , що стріляти по горобцях з гармати. Зате , як ми влучність третирували " , – жартує боєць .
Тут місцеві жителі вже не допомагали , а посилки часто діставалися бойовикам .
Як втрачають друзів ...
Але найгірше трапилося 16 серпня під селом Червоне Луганській області – загинули дев'ятеро людей з 80 – бригади : Артур Лі , Ігор Добровольський , Тарас Кулеба , Денис Мерчук , Олег Тюриков , Денис Годін, Іван Пасевич , Владислав Муравйов і мій друг Назар Пеприк . Він ( Назар Пеприк – авт . ) допомагав витягати поранених під Георгіївкою , але " Град " потрапив в окоп . Вижив тільки один товариш Петро Бавтро – осколки потрапили йому в печінку , селезінку і легеню , він досі на лікуванні .
" Мені теж було страшно , особливо , коли наступали танки , боявся отримати поранення і залишитися калікою , бувало , думав , що вже не повернуся і навіть закопував документи , щоб вони не дісталися терористам . Але кожен раз обходилося " , – каже Олексій.