Донецьк. В місто, незважаючи на обстріли, повертаються люди. Фото AFP
Людей не лякає навіть те, що оголошене перемир'я регулярно порушується, то і справа в різних частинах міста чутні вибухи. Повернулася додому і Наталія Альохіна, що виїхала з Донецька більше місяця тому.
Своїх трьох доньок і літнього батька Наталя вивезла з міста ще раніше – відправила їх до родичів. Сама ж не могла кинути роботу, іншого джерела доходу у багатодітної матері-одиначки не було.
"Сім'ю ще 17 липня я відправила до родичів у село Петрівка Березівського району Одеської області. Сама з ними не поїхала – працювала до останнього в магазині. Коли я все-таки їхала з Донецька 9 серпня, ми два рази на вокзалі бігли в бомбосховищі, тому що "Баха" "Гради". Потім, коли сіли в поїзд, по нам теж стріляли", – розповідає Наталя.
У дітей і батька теж було життя не цукор. Довелося тулитися в маленькому будиночку, що складається з однієї кімнати, кухні та коридору. Тут одночасно жили вісім чоловік. У пошуках житла жінка звернулася до райвиконкому в Березівці, в службу з питань вимушених переселенців. Але там лише розвели руками – житла немає.
"Почали мені пропонувати будинку без даху, в аварійному стані. Я була згодна і на таке житло, але просила їх хоча б допомогти мені з ремонтом, я адже була без роботи, без нічого. Але вони прямо сказали, що справлятися мені доведеться своїми силами", – говорить переселенка. І після чергового візиту до райвиконкому вона випадково зіткнулася з представниками ОБСЄ, яким розповіла про свою ситуацію.
"Ми обмінялися телефонами, вони обіцяли допомогти. А ще я написала на сторінці дівчини з Фонду Рината Ахметова, вона у мене в друзях на Фейсбуці, і вже через пару днів мені зателефонували з Гуманітарної штабу при Фонді Ахметова і сказали, що чекають нас в Сергіївці в дитячому таборі "Медик-2", – згадує Альохіна. Після крихітного будинку родичів умови життя в таборі здалися переселенцям чи не казковими. Тим більше що тут було організовано гаряче харчування і навіть цукерки дітям. у цьому таборі сім'я прожила ще майже місяць.
Там же, в Сергіївці діти Наталії навіть встигли трохи повчитися, з 1 вересня місцева школа №8 прийняла 154 учня-переселенця з Донбасу, які мешкали в навколишніх пансіонатах. Незважаючи на те, що дітей там прийняли добре, у молодшої дочки, 7-річної Аліни трапився психологічний зрив. Дівчинка дуже хотіла додому, і навіть довелося звернутися за допомогою до психолога. Тому після того як на Донбасі оголосили перемир'я, Наталя з дочками повернулися в Донецьк.
Головна проблема для неї тепер – знайти роботу, адже магазин, в якому вона раніше працювала, закрився, а на допомогу матері-одиначки не проживеш, та й зима не за горами. "У нас свій будинок, і опалюємо ми його вугіллям. Купити його дорого, 1700 гривень за тонну, а мені потрібно три тонни, ці 5 тисяч гривень мені просто ніде взяти, – розповідає Наталя. – Я написала на сайті мера Лук'янченко, може, він підкаже, куди звертатися, кому писати заяву, може, хтось зможе допомогти. Але я сподіваюся, що все-таки знайду якусь роботу і зможу купити вугілля сама. Аби війна швидше закінчилася".