Переселенка з Донецька: "Хто вирішив нас посварити? Я не бачила у Львові ні фашистів, ні жахливих "бандерівців"

12 грудня 2014, 08:15
Зараз Марина разом з мамою, донькою і кішкою живе в "трійці", недалеко від центру Львова

Центр Львова. Фото: ru.wikipedia.org

З переселенкою з Донецька Мариною – економістом з двома вищими освітами, ми зустрілися в одній із львівських кав'ярень. Як тільки почали задавати навідні запитання, жінка, стримана з вигляду, розплакалася.

"Боляче, що у нас війна, гинуть люди, і ми були змушені покинути своє місто. А з чого все почалося – 26 травня озброєні люди захопили аеропорт. Ми не знаємо, хто саме це зробив, тоді ми ховалися по домівках. Почалося бомбардування. Дитина плакала. Саме донька змусила нас поїхати, їй потрібно ходити в школу, а там дуже небезпечно. А так, ми б залишилися. Там багато примудряються виживати – ховаються в підвалах, будують своєрідні "бліндажі" під гаражами. Мій чоловік ще довго стеріг квартиру – під час обстрілів разом з кішкою лягав в чавунну ванну і накривався дерев'яною стільницею. Все одно якийсь осколок зачепив вікно в нашій кухні", – почала Марина.

Реклама

"Восток – дело тонкое"

Переселенка зазначає, що на Донбасі люди не обговорювали, хто кого підтримує і були зайняті роботою. "На Донбасі люди зайняті у виробництві. Воно дисциплінує. Ти не можеш перервати робочий цикл, там немає місця розслабленості. Там люди або трудяться, або займаються політикою. У нас робочий день починається на годину раніше, навіть у школярів. Питання, хто кого підтримує, там не обговорюються навіть зараз. Там люди працьовиті, але мовчазні. Ви ж розумієте, "Восток – дело тонкое", – каже Марина.

Сім'я жила в 8 км від аеропорту, в Київському районі Донецька. "Там залишилася 3-кімнатна квартира, на яку ми самі все життя заробляли. Коли почали бомбити, багато знайомих з усієї України, почали пропонувати допомогу – Харків, Київ, Рівне, Львів. Саме друзі зі Львова зробили найвигіднішу пропозицію – залишитися у них до наступного літа. Виїхали ми з Донецька на початку червня, ледве змогли взяти квитки, оскільки від війни тікало багато жінок з дітьми. Їхали без нічого, але вже тоді було відчуття, що додому ми вже ніколи не повернемося. Спочатку перебивалися на дачі у знайомих в Київській області, а потім, ближче до школи, остаточно перебралися до Львова", – згадує наша співрозмовниця.

Реклама

Зараз Марина разом з мамою, донькою і кішкою живе в "трійці", недалеко від центру. "Платимо тільки за комуналку. Чоловік поки в Харкові, туди вдалося перевести наш бізнес. Я досі теж працюю, дистанційно. Що стосується львівських друзів, то вони з інтелігенції, знаємо один одного ще з кінця 90-х: перетиналися по роботі і весь цей час підтримували зв'язок. Зареєструвалися як переселенці, але фінансову допомогу отримує тільки мати-пенсіонерка", – розповідає жінка.

Львів очима донеччанки

За словами переселенки, Львів схожий на Париж. "Люди тут – такі ж "революціонери", ніколи терпіти і мовчати не будуть. Може, вони не так зайняті, у них інший спосіб життя і мети", – розмірковує Марина.

Реклама

Жінка не пам'ятає, що її хоч раз назвали "сепаратистською". "На щастя, нам трапляються тільки хороші люди – сусіди, друзі друзів і навіть чиновники. Тут я зустрічала знайомих з Луганської та Донецької областей. Деякі кардинально змінили ставлення до всього, особливо щодо питання "Схід – Захід", – каже Марина.

Правда, жінка зазначила, що місто живе бідніше, ніж свого часу жив мирний Донецьк. "За зовнішнім лоском у Львові – не така улаштованість, як на Донбасі. Наприклад, в стоматологічній клініці – старе обладнання. Приходиш в школу – а там теж помітно, що давно не вкладалися гроші. На вулицях багато "жебраків". Але, зате, тут дуже виховані люди", – зазначає переселенка.

Марина дуже хоче повернутися додому. "Ви вірите, мій тато, чистокровний росіянин, співав мені замість колискової українську пісню "Місяць на небі, зіронькі сяють". Ту ж пісню перед сном я співала своїй доньці і вона, напевно, буде співати її своїм дітям. Хто вирішив нас посварити? Я не бачила у Львові ні фашистів, ні жахливих "бандерівців", – говорить переселенка.