Щодня медики у прифронтових селищах працюють під обстрілами, без тепла і світла, а подекуди і без ліків.
Кореспондент "Сьогодні" побували у смт Трьохізбенка, яке лежить просто на лінії фронту, і поспілкувалися з тими, хто, попри все, продовжує рятувати людські життя.
Сімейний лікар приїздить до Трьохізбенки раз на тиждень, а на огляд пацієнта лише кілька хвилин. За пів дня встигає оглянути понад два десятки пацієнтів.
"Постійний страх перед обстрілами позначається на здоров’ї, каже лікар. За роки війни кількість діабетиків зросла вчетверо. Онкохворих – у рази більше, ніж на мирній території. Тут у кожного є історії про найстрашніші моменти війни", – розповідає кореспондент.
Амбулаторія обслуговує п’ять прифронтових селищ. Лілія Швець фельдшером працює півтора десятка років. Каже, до війни тут навіть лікували зуби. Моторошна на вигляд ще радянська бормашина і досі на місці. Та вмикати її небезпечно.
"Пацієнтка сіла, стоматолог увімкнув, і тільки до неї – як бабахне її струмом! З’ясувалося, осколком, котрий відлетів, пошкодило заземлення, і тепер ми нікого не пускаємо в це крісло", – каже фельдшерка.
В амбулаторії і зараз є необхідніше. Навіть апарат для телемедицини. І усім цим завдячують благодійникам.
Скільки в Трьохізбенці хворіє на ковід, ніхто не знає. ПЛР-тестів тут не роблять. А в Новоайдар їхати – дорого. П’ятдесят кілометрів дороги стануть щонайменше в чотириста гривень. Хворіють мовчки, щоб сусіди не цуралися. А восени, коли знову відкрили КПВВ у Станиці Луганській, стало ще гірше.
Коли війна докотилася до Трьохізбенки, усі лікарі розбіглися. І Ліля та дві медсестри лишилися єдиними медиками в окрузі. Рятували і цивільних, і військових.