Літнього чоловіка перевели в столичну лікарню. Фото: Фонд Рината Ахметова
"У мене було два шляхи: або на кладовище, або сюди", – ці шокуючі слова вимовляє Микола Якович Гапіев, пенсіонер з Горлівки, який сьогодні, завдяки фінансовій підтримці Гуманітарного штабу Рината Ахметова, знаходиться на лікуванні в київському Інституті хірургії та трансплантології імені Шалімова .
Не так давно літньому чоловікові встановили складний діагноз – ниркова недостатність. Хвороба найтяжка: нирки перестають працювати, кров не очищається – в результаті відбувається інтоксикація всього організму. Недуга прогресував швидкими темпами, і єдиним порятунком була процедура гемодіалізу тричі на тиждень – довічно!
Але коли на Донбасі розпочалися військові дії, Микола Гапієв в буквальному сенсі виявився на грані між життям і смертю. Через постійні обстрілів в горлівської лікарні раз у раз пропадало електрику – та й видаткових матеріалів для процедури в медустанові не вистачало. Купити ж їх самостійно чоловік просто не міг: живе один, дружина померла; пенсію не отримував уже кілька місяців поспіль. Здавалося, шанси на виживання у нього – з області неймовірного.
"Я сказав синові, мовляв, все, тут мені нічого не світить. Але він відповів: "Почекай, батько! Є один варіант..." Разом зі своїм начальником – директором шахти "Комсомольська" – син знайшов номер гарячої лінії Гуманітарного штабу; вони туди зателефонували, розповіли про ситуацію. Потім вислали підтверджуючі документи. І, знаєте, я отримав допомогу без зволікань", – розповідає горлівський пенсіонер.
Госпіталізацію Гапіева в київський інститут Штаб організував три місяці тому, до того ж, в серпні і вересні виділив 32,7 тис. грн на витратні матеріали для проведення гемодіалізу. Микола Якович каже, що на даний момент прийнято рішення підтримати його повторно, вже на 15,6 тис. грн. Він пробуде в столиці ще близько місяця.
Чоловік не стримує своїх емоцій і про допомогу Гуманітарного штабу висловлюється так: "Тут слів не скажеш – навіть висловити важко. Спасибі величезне! Вони – мої рятівники; без їх підтримки мене б уже не було. Що тут ще додаси".
Гапіев весь час на зв'язку з Горлівкою. Але в рідному місті, де він сорок років пропрацював шахтарем, справи поки йдуть катастрофічно. Пенсіонер постійно дзвонить до Горлівського лікарню – там відповідають, що немає ні діалізаторів, ні доброї половини співробітників: відновити процедури неможливо. До того ж, і вдома у Миколи Яковича на цю зиму фактично немає – частина будівлі зруйнована в результаті обстрілу: знесено дах, вибиті вікна і двері. Де знайти гроші на ремонт, чоловік не представляє. У його планах – поїхати до дітей після виписки з Інституту імені Шалімова; переоформити пенсію за новим місцем проживання; якщо пощастить, по весні своїми силами якось почати відновлювати будинок.
Найбільша радість і гордість колишнього шахтаря – те, що його внучка вступила до медінституту в Харкові. А найбільша надія – про те, щоб на Донбасі якнайскоріше вщухла стрілянина, і молодим не довелося існувати між війною і миром.