У 1945 році одеський моряк-підводник Олександр Маринеско увійшов в історію як "особистий ворог Гітлера", котрийо зруйнував підступні плани фашистів своєю легендарною "Атакою століття". Командуючи підводним човном "С-13", на підходах до Данцігської бухті Марінеско трьома торпедами знищив найбільший німецький лайнер "Вільгельм Густлов", на борту якого знаходилися великі начальники флоту і велика частина німецьких військових підводників. За іншою версією, крім солдатів і офіцерів, на борту лайнера знаходилися і біженці. Це поклало початок численним суперечкам: одні називали Марінеско героєм, інші — злочинцем.
ЖИЛИ В ЕВАКУАЦІЇ. У рідній Одесі ім'ям Марінеско назвали спуск у районі Пересипського мосту й Одеське морехідне училище, в Херсонському сквері встановили йому пам'ятник, а в школі №105, де навчався підводник, відкрили музей з бронзовим бюстом знаменитого випускника.
А "Сегодня" з'ясувала, що в місті досі живе одна з дочок моряка — 82-річна Леонора Марінеско. Її молодша сестра Тетяна зараз проживає в Кронштадті і лише іноді приїжджає погостювати до одеських родичів. Родина тривалий час жила в Росії, куди Марінеско відвіз рідних і де відвідував вищі курси командного складу військово-морського флоту.
Як згадує Леонора Олександрівна, поки батько воював, вони з матір'ю жили в евакуації у Володимирській області. "Вже після війни тато прислав за нами матроса, який привіз нам документи і доставив нас до батька в Кронштадт. Досі пам'ятаю, що того хлопця звали Геннадій Зеленцов", — розповіла "Сегодня" Леонора і пояснила, що через службу Марінеско сім'я переїхала в Санкт-Петербург, коли їй не було й року, а після війни щороку приїздила відпочивати до Одеси.
Коли Олександр Маринеско одружився вдруге, у нього народилася ще одна донька — Тетяна, але і зі старшою, Леонорой, він не втрачав зв'язок, навіть коли та жила і працювала в Литві. "Я отримала освіту інженера-технолога шкіргалантерейної промисловості, а після навчання мене відправили працювати у Вільнюс. На тамтешньому заводі я встигла побувати і нормувальником, і диспетчером: ніколи не відмовлялася від посад, на які пропонували перейти", — зізналася донька моряка.
ЗАМІЖ У 70 РОКІВ. В Одесу Леонора Марінеско повернулася лише після смерті батька, у 1996 році, а в 2003-му вдруге вийшла заміж за підводника-журналіста Бориса Леонова — їй було сімдесят років. "Ми познайомилися з Борею за три роки до одруження в комітеті із захисту прав моряків. Він тоді працював в одній з газет і прийшов, щоб взяти в мене інтерв'ю", — згадує Леонора.
Тривалий час вона працювала в Одеському морехідному училищі, завідувала Музеєм морської слави, а також передала музею при школі №105 прапор зі знаменитого підводного човна "С-13". Зараз у шкільному музеї — два зали, в яких представлені картини із зображенням "Атаки століття", зібрані фотографії всіх підводників, які служили з Марінеско на "С-13", а під склом в одній з вітрин — гюйс з автографами членів екіпажу.
"Своїм ударом Марінеско зірвав плани фашистських загарбників на морі, в тому числі блокаду Англії. Сам командир потрапив до списку особистих ворогів Гітлера", — розповіли нам у музеї.
До речі, через норовливий характер підводника цієї руйнівної для німецького флоту операції могло б і не бути. Під час святкування нового 1945 року у Фінляндії командир підводного човна випив зайвого, провів ніч з красунею-фінкою і поскандалив із керівництвом, через що Марінеско хотіли звільнити від начальницької посади. Тоді товариші по службі стали за командира горою і разом з ним вирушили "змивати" проступок.
ЕКСПОНАТИ З ЧОВНА. На окремих стендах — витяги з листів і цитати розмов, спогади товаришів по службі, командирів і підлеглих про Олександра Марінеска, нагороди моряків в оксамитових коробочках і численні книги. Одну з них — "Ти наша гордість, батько" — написала і видала Леонора Марінеско разом з чоловіком. У центрі залу — бронзовий бюст героя-підводника і численні макети підводних човнів, у тому числі і "С-13".
У школі нам розповіли, що макет зробили учні сьомого класу. У другому залі музею представлені глибинометри з того самого легендарного човна, підводні ліхтарі і навіть телефонні станції, через які моряки зв'язуються зі своїми колегами. Особливо пишаються тут спеціальним рятувальним костюмом Марінеска з індивідуальним дихальним апаратом. А ось форма підводника належала не герою.
"В експозиції представили форму, щоб одесити знали, в чому під час війни служили підводники. Оригінальна форма Марінеска, напевно, зберігається в Музеї історії підводних сил Росії імені Марінеска", — кажуть у школі і додають, що будуть розширювати експозицію, вже зараз на стіні красується незакінчений макет підводного човна.
Інколи в музей заходить Леонора Олександрівна. Одеситка зізнається, що вже не працює, найчастіше відпочиває вдома і дивиться телевізор. У грудні померла її єдина донька, Жанна, а старша онука, Ольга, живе разом з чоловіком в Англії, працює і виховує доньку. "Моя правнучка краще за всіх у класі знає англійську мову", — пишається Леонора. І додає, що молодша внучка, Оксана, також живе в Одесі.