Що відомо про Антонієві печери / Фото: Колаж: Сьогодні
Антонієві печери у Чернігові вважалися святим місцем ще за дохристиянських часів. Раніше там поклонялися Перуну, потім у печери прийшли християни для усамітнення та молитов. Частина легенд про таємниче місце дійшли до нашого часу.
Сайт "Сьогодні" дізнався, що відомо про Антонієві печери.
Антонієві печери – унікальний підземний архітектурний комплекс у Чернігові, заснований на початку XI століття отцем Антонієм Печерським – одним із засновників Києво-Печерського монастиря.
З 1967 року Антонієві печери та інші споруди Троїцько-Іллінського монастиря входять до складу архітектурно-історичного заповідника. Нині 350-метровий підземний комплекс складається із галерей, об'єднаних між собою.
Привид ченця Тарасія
Одна з найвідоміших легенд Антонієвих печер оповідає про зустрічі із "примарою ченця", яка живе у підземеллі.
Люди розповідають про таємничий серпанок у кінці одного з тунелів, який іноді набуває силуету людини в рясі. Поруч із цим місцем на стіні є напис: "Врятуй, Боже, раба Твого Тарасія". Співробітники музею Антонієвих печер кажуть, що зустріти привид ченця Тарасія найчастіше можна під час великих релігійних свят.
Монастир
Антоній Печерський заснував у Чернігові Богородичний монастир із великим печерним комплексом. За задумом він мав стати аналогом Києво-Печерської лаври. Початком Богородичного монастиря стала печера преподобного Антонія, яку, за словами літописця, він сам і викопав. Потім у цих пагорбах утворилося поселення ченців-пустельників. Біля входу до печери побудували церкву.
Нині Богородичний монастир називається Іллінським.
За легендою, під час татарської облоги монастиря сталося диво – церква на вході в печери зникла під землю . Це так налякало орду, що вона розбіглася і не зруйнувала обитель. Коли небезпека пройшла, храм знову опинився на поверхні. Здійснилося диво на день св. пророка Іллі, і на цю честь перейменували монастир.
Галюцинації у відвідувачів
Як пише "Укрінформ", вчений Володимир Руденок розповідав про "чудеса" у печерах на початку 70-х років минулого століття, коли там розпочалися системні роботи. Тоді образ людини у довгому чорному одязі часом траплявся як працівникам заповідника, і відвідувачам.
А сам, каже, стикався з таким двічі. Вперше вчений у темряві виразно бачив людину в довгому одязі на повний зріст, а в другій – тільки черевики та штанини, бо дивився під ноги. Однак Руденюк називає це не дивом, а галюцинаціями через енергетичне поле в печерах.
"У давнину храми ставили на місцях особливих, енергетично насичених. І тому людина, яка приходила туди, могла відчувати на собі дію цієї енергетики. Не обов'язково кожна і не щодня, адже це все одно, що міраж у пустелі", – сказав він.