У будинку під номером 1 на Краснооктябрській розташовується музичний факультет академії культури. Фото: Сегодня
Від гулу авто і суєти пішоходів на Полтавському Шляху можна сховатися на вулиці Краснооктябрській, яка зберігає в своїх вікових будівлях багато історій. Так, у першому ж будинку, де зараз вирує студентське життя, колись розташовувався ресторан "Версаль". А в будинку №25 знаменита художниця Зінаїда Серебрякова колись написала чудову картину "На терасі в Харкові", причому цю площадку можна побачити в первозданному вигляді і зараз. Сусідній будинок, який дуже схожий на замок, примітний не тільки своїм зовнішнім виглядом. Кажуть, що в підвалі цього будинку закопані скарби, ось тільки відшукати їх за сотню років харків'янам так і не вдалося.
У стінах ВНЗ – харківський "Версаль"
Сьогодні в будинку під номером 1 на Краснооктябрській розташовуються факультети театрального, кіно- і телемистецтва академії культури. Але його архітектор, проектуючи цю будівлю ще на початку XX століття, навряд чи міг припустити, що через десятки років тут буде розташовуватися ВНЗ. Спочатку в двоповерховій будівлі знаходилися готель і ресторан "Версаль". За версією деяких істориків, будинок будували як маєток для відомого харківського вченого-терапевта Івана Оболенського. Хоча насправді натхненник першого харківського товариства швидкої медичної допомоги проживав у будинку, на місці якого після його знесення, власне, і збудували готель "Версаль". Зараз студенти академії культури подейкують, що у "Версалі" колись був публічний дім. Втім, історики з впевненістю називають це не більше ніж чутками.
Будинок художниці хочуть зробити музеєм
У будинку №25 сто років тому знімала кілька кімнат художниця зі світовим ім'ям Зінаїда Серебрякова. На жаль, цей час був найважчим у її житті. До Харкова після Жовтневої революції художниця переїхала разом із матір'ю і чотирма дітьми з рідного маєтку Нескучного в області. Будинок, в якому жила сім'я, спалили, а чоловік Зінаїди помер від тифу. У Харкові художниця жила дуже бідно, перебиваючись лише продажем малюнків для археологічного музею. У 1919 році Серебрякова написала роботу "На терасі в Харкові", зобразивши чотирьох своїх дітей. Точно така ж тераса, як на картині, а також сходи збереглися в домі тих часів. Рятуючись від харківських злиднів, Серебрякова переїхала у Санкт-Петербург, а пізніше – в Париж.
Чотири роки тому шанувальники творчості художниці почепили на фасаді будинку пам'ятний банер і репродукцію згаданої картини. Будівля трохи змінилася з тих часів: на першому поверсі з'явилася прибудова, а одне з вікон заклали цеглою. Шанувальники творчості художниці пропонують перейменувати Краснооктябрську на честь знаменитої художниці, а в цьому будинку відкрити музей, оскільки він залишився єдиним збереженим в Україні місцем, де жила Серебрякова.
Шукали багатства втікача в підвалі "замку"
Будинок №26 – одна з найцікавіших будівель міста. Його побудували в 1880-х для бельгійського промисловця Шапара, котрий відкрив у Харкові фабрику металевих полотен, яка з роками перетворилася в сучасний завод імені Фрунзе. Зараз старий двоповерховий будинок у стилі модерн схожий на замок: з куполом, аркою і просторими балконами. Будівлю оточує кована огорожа, а прикрашає його знак, що нагадує сонце і промені. Дивом вціліли дерев'яні двері, а в просторому холі збереглася ліпнина у вигляді жіночих голів. Старожили кажуть, що моделлю для гіпсових рельєфів стала коханка Шапара, втім, це не більше ніж легенда. Будинок дуже просторий, побудований півколом зі всілякими башточками. Всередині збереглися кручені мармурові сходи, що ведуть на другий поверх, ковані перила, дверні ручки і паркет.
Після революції 1917 року комуністична влада конфіскувала будівлю. Існує легенда, що, тікаючи, Шапар сховав у будинку безліч цінностей, які не міг забрати з собою. Нові мешканці перекопали всі підвали, але безрезультатно. Не припиняли шукати скарби й інші покоління, але досі багатств Шапара так і не виявили. Зараз у підвалі "замку" знаходиться цех з пошиття верхнього одягу.
Де збиралися сатаністи
Одну з перших кондитерських фабрик у Харкові в 1873 році відкрив купець Дмитро Кромськой. Спочатку на фабриці виробляли пряники, пастилу, халву та інші солодощі. Але майже через 20 років виробництво розширилося, так що харків'яни могли поласувати шоколадними цукерками і желе, яким і славилася кондитерка. Вважалося, що желе було не тільки найсмачнішим в імперії, але і продавалося в найкрасивіших упаковках: невеликих жерстяних коробках бордового кольору із золотистими написами. Після Жовтневої революції фабрику оснастили новим обладнанням, а в 1925 році тут побувала дружина Володимира Леніна Надія Крупська, на честь якої після цього візиту і перейменували фабрику. На жаль, зараз від знаменитої кондитерки збереглися лише стіни та фасад вікової будівлі. Подейкують, що пару років тому занедбана будівля стала притулком сатаністів, які проводили тут свої темні обряди.
На станції швидкої допомоги конфіскували авто
У 1910 році на Краснооктябрській, 41, відкрили першу в Харкові і одну з перших в Україні станцій швидкої допомоги. Свою функцію двоповерхова будівля виконує і зараз: щодня з двору будинку виїжджають десятки машин із червоним хрестом на кузові. Щоправда, сьогодні це вже не просто станція, а міське управління швидкої та невідкладної медичної допомоги, в якому є навіть музей зі столітніми експонатами. До речі, на початку XX століття будівлю зводили майже безкоштовно: архітектор не взяв за проект ані копійки, практично за їжу працювали і будівельники, а обладнали й утримували станцію перший час за рахунок благодійних внесків харків'ян. Цікаво, що після відкриття станції її старший лікар Микола Молохов в'їхав з родиною в облаштовану прямо в будівлі квартиру, де і прожив усе життя. А під час Першої світової війни медик організував при станції лазарет для хворих і поранених, оскільки вважав, що співробітник швидкої допомоги повинен спостерігати за процесом лікування і тим самим підвищувати свою кваліфікацію. Не припиняла станція свою діяльність і в роки Великої Вітчизняної, правда, лікарі змушені були ходити до пацієнтів пішки, адже окупанти конфіскували весь транспорт.
На заводі – тонни вибухівки та унікальний прес
Завод "Червоний жовтень" побудували 145 років тому, і він є одним з найстаріших машинобудівних заводів України. Колись на заводі виробляли 85% цегли для всього СРСР, а пізніше стали робити парові машини для цукрових заводів, верстати і гасові двигуни. Однак завод знаменитий не тільки своїм багатим виробництвом. Його робітники брали участь у першій російській революції, а протягом 1905 року влаштували п'ять страйків. У роки Великої Вітчизняної війни завод практично повністю зруйнували. А коли у 1943-му фашисти відступали, то заклали в будівлі кілька тонн вибухівки, щоб знищити великий завод. Тим не менш, радянські сапери виявилися передбачливими, і їм вдалося розмінувати будівлю. Сьогодні завод продовжує працювати, а кілька років тому в його стінах розробили вакуумний прес для виробництва цегли та керамічного каміння, яке замінить старе зношене обладнання.