Люди продовжують страждати. Фото: AFP
Донецьк щодня піддається артилерійському обстрілу. На жаль, багато дорослих і навіть діти вже звикли до залпів і вибухів. Війна, що прийшла в їхні домівки, зруйнувала те, що створювалося тривалий час, у когось відняла житло, у когось – здоров'я, а у когось й життя. Сегодня.иа запитала жителів Донбасу про найстрашніший день у їхньому житті за час війни.
"Я на все життя запам'ятаю день 26 травня (2014 року – авт.), коли наше життя розділилося на "до" і "після". Тоді почався бій в аеропорту і на Путиловці, а я якраз приїхала до колеги, привезла їй документи, – розповіла донеччанка Ольга Фенченко. – Колега живе на Київському проспекті, прямо перед Путиловським мостом. І коли ми на власні очі побачили і почули як йде бій, стрільба, вибухи, чорний дим в аеропорту, бігають по вулиці бойовики, ми усвідомили, наскільки страшні речі зараз відбуваються. Як вибухають снаряди, я раніше бачила тільки в кіно, а 26 травня це відбувалося буквально за декілька метрів від нас. І мама моєї колеги сказала: "Це, дівчатка, почалася війна!". Мені було так моторошно, що я не пам'ятаю, як повернулася додому".
Жителька Калинівки Галина Жарко згадала, як липневим днем вийшла з магазину в своєму районі і остовпіла – по проспекту Ілліча рухалася колона військової техніки – танки, БТРи, БРДМи. "Я заплакала від страху прямо на сходах магазину. Продавщиці, молоденькі дівчата, затягли мене всередину, дали води попити і задраїли всі ролети на вікнах. Ми хвилин 15 сиділи в повній темряві, боялися вийти навіть, коли все стихло. Вдома мені довелося пити заспокійливе".
Деякі жителі Донбасу на все життя запам'ятали захоплення і пікети біля адміністративних будівель. "Навесні, коли біля облпрокуратури був напад мітингувальників і солдатів, що охороняли будівлю, я був у кафе по сусідству. Вискочив, коли вже почали стріляти, пустили сльозогінний газ. Повз мене пробігає чоловік, куртка і футболка задерті, а збоку в животі стирчить гумова куля, – поділився студент Павло Лемешенко. – Я мало не впав, а потім раптом якось в голову вдарило: це не комп'ютерна гра, тут все по-справжньому. Досі цього чоловіка згадую, прямо перед очима стоїть".
Також студент досі не може забути, як із будівлі облдержадміністрації здерли герб України: "Я ніколи не був політично активною людиною, було все одно, що Президент робить, чим уряд займається, своїх справ по горло. Але побачив, що залишився слід від герба – і серце різонуло так, як ніби це у мене щось поцупили і розбили".
А ось мешканка Горлівки Ірина пригадує, як навесні перед міською мерією одна з жінок закликала зупинитися проросійськи налаштованих городян. "Тоді тільки все починалося, зібралася велика юрба з усілякими гаслами з розряду "Ми з Росією!" і "Донбас всіх годує!". Так ось, до цього натовпу підійшла якась жінка, і почала закликати всіх зупинитися. Вона не злякалася і буквально благала всіх задуматися! Казала, що в разі відокремлення нікому буде платити пенсії, нікому буде платити інші соціальні виплати, нікому буде платити зарплату бюджетникам. Вона говорила те, що збулося рівно через півроку! Але тоді мало хто про це думав. Цю жінку почали ображати, говорити, що вона провокатор. Як її тільки не обзивали! Якісь молоді люди знімали на камеру і просто ржали з її слів. Її ніхто не хотів слухати, але час показав, як насправді вона була права...", – згадує Ірина.
Молодий батько Євген Різун, який жив на селищі шахти Жовтнева, на все життя запам'ятав, як провів страшну ніч під обстрілом у передпокої рідної квартири: "Вагітну дружину я у ванну поклав – постелив їй там матрац і подушок накидав. Сам до ранку сидів у передпокої, щоб, якщо снаряд попаде в дім, схопити дружину і тікати. Документи на руках були, гроші. Вранці закутками приїхав батько, ми ноги в руки – і драла. Їхали – а снаряди нам услід свистіли...".
Нагадаємо, за даними ООН, з середини квітня минулого року на Донбасі загинули загинуло понад 5,3 тисяч осіб.