Фото: Гуманітарний штаб Рината Ахметова
60-річний Олександр Анатолійович Легостаєв – пенсіонер з Єнакієвого Донецької області. Колишній шахтар, а зараз – інвалід ІІІ групи. Коли був молодим, вважав, що завжди зможе заробити на шматок хліба. Навряд чи припускав, що в другій половині життя виявиться безпорадним. І вже тим більше не міг передбачити, що на Донбасі спалахне війна, яка позбавить його не тільки мізерних заощаджень, а й пенсії. Але все сталося саме так, як сталося...
Донька Олена розповідає, що сьогодні відбувається в місті і чим живе сім'я – це і важка хвороба батька, і моральна виснаженість від безперервної луни обстрілів, і зневіра, що хтось із сильних світу цього почує людей, що залишилися в зоні АТО.
"Тато з липня не отримує пенсію. А я десять років пропрацювала в держструктурі, потім на шахті – тобто, ніяких додаткових джерел доходу у нас немає, – каже жінка. – Шахти стоять, все стоїть. Роботу знайти неможливо. А батько адже довічно потребує спеціальних офтальмологічних краплів: у нього з 2004 року стовідсоткова сліпота на одному оці через катаракту та глаукому. Око не видаляли, протез не ставили – але є ризик всихання. Щоб цього не сталося, необхідні спеціальні краплі. Для збереження іншого ока треба використовувати ліки для стабілізації внутрішньоочного тиску і не тільки. Медикаменти дорогі, грошей – ні копійки, ситуація безвихідна. Якби не АТО, ми, звичайно, впоралися б самі – але довелося попросити підмоги".
Про Гуманітарний штаб Рината Ахметова Легостаєвим розповіли знайомі. Олена згадує: здзвонилася з представниками Штабу, тиждень оформляла батькові довідку в лікарні, відсканувала, переслала – і ще через тиждень, незважаючи на труднощі з доставкою і очевидний ризик, кур'єр привіз ліки від Штабу для Олександра Анатолійовича, всього на суму майже 2000 гривень. Очних крапель вистачить приблизно на 2-3 місяці.
"Після чого я знову звернулася на гарячу лінію і дуже дякувала дівчині-оператору, яка інформувала, що потрібно для отримання препаратів, – каже Олена. – А ще, безумовно, величезне людське спасибі Ринату Ахметову за його допомогу моєму батькові! Адже ми нікуди виїхати не можемо – це наш дім! Але перебувати тут зараз – справжнє випробування. Слава богу, в місто приходить "гуманітарка" від Штабу Ахметова. Адже населення кинуто напризволяще, і кожен виживає, як може".
Жінка описує ситуацію в Єнакієвому: у місті умовно триває мирне життя – працюють школи і навіть дитячі гуртки. Але населений пункт – у вогненних лещатах: всього в декількох десятках кілометрів – Вуглегірськ, Горлівка, Дебальцеве і Донецьк, де останнім часом йдуть особливо запеклі бої і обстріли. Тому на околицях Єнакієве тривожно – то і справа лунає ехо вибухів.
Олена не впевнена, що почуття людей, що перебувають у зоні гарячого конфлікту, можна донести і передати словами. "Моторошно" – напевно, найбільш ємна характеристика відбувається. Ще з літа жителі звикли ховатися в підвалах, стоїчно переносити гуркіт канонади. Зараз вони як досвідчені військові розрізняють, з якого виду зброї ведеться обстріл, зачепить він вдома. Сумніваються, що ще комусь потрібні, – і що "правителі, які все це затіяли", мають намір слухати слову невинних бранців донбаської війни.