Вони повернулися з тієї великої війни живими. І все своє нелегке життя сподівалися на головне – війна більше не повториться. Але рік тому біда прийшла на поріг ветеранів Великої Вітчизняної. Багато були змушені залишити рідні міста, щоб не загинути під обстрілами. Тисячі виявилися кинутими напризволяще. Але навіть у таких скрутних умовах ветерани в прифронтових містах Донбасу продовжують бути прикладом для всіх нас.
Ця реконструкція бою біля Донецького оперного театру була поставлена за півроку до початку війни на Донбасі. Тоді мирний Донецьк святкував сімдесятиріччя звільнення регіону під час другої світової. У ролі солдатів – діти. У ролі глядачів – ветерани. Ніхто й уявити не міг, що пройде кілька місяців і для мільйонів людей війна з театральної постановки перетвориться на реальність.
Вони навіть не думали, що переживуть дві війни. Сімдесят років їм віддавали почесті і дякували за мир. А сьогодні тисячі ветеранів на зруйнованому війною Донбасі живуть впроголодь. Коли почалася війна – Ганні Стенько було сімнадцять. На фронті не була, працювала в тилу. Сім десятиліть потому вибухи й обстріли повернулися в її життя.
"Це якийсь кошмар, я не знаю, що це за війна. Люди, свої на своїх нападають. Це ж якийсь жах", – говорить Ганна Стенько, учасник ВВВ.
Та війна була праведною, згадує Ганна Василівна. І ворог був зрозумілий, а ненависть до нього природна. Навіть карикатура на Гітлера, що висіла на стіні, не давала спати.
"Я ось лежу, дивиться на мене Гітлер. Я встаю потихеньку. Вже дівчата почали дрімати. Я встаю потихеньку, а у мене була шпилька тут приколена. Я беру цю шпильку, відкриваю і ось так цією шпилькою навколо очей. Виколюю йому очі!", – згадує Ганна Стенько.
Кожен, хто пережив Другу світову, ані на хвилину не забуває про рідних. Що таке залишитися без батька, Зінаїда Гнатовська дізналася в 16 років.
"Ось це страшно було, коли тато... Йде тато, несе найменшого Вітю на руках. І за ним четверо дітей і дідусь. Йде на фронт. Забирали на фронт – п'ятеро душ дітей", – сказала Зінаїда Гнатовська, учасник ВВВ.
Батько потрапив у полон. Німці розстріляли його і скинули в шахтний шурф. Ще зовсім дівчинкою Зінаїда копала траншеї, голодувала, дивом рятувалася від німецьких облав та вивезення на роботи до Німеччини. Через тиждень їй виповниться дев'яносто років.
У прифронтовому селі Мирне він єдиний ветеран. В ту війну Володимир Георгійович воював у партизанському загоні тут же – в Донецькій області. Додому повернувся поранений, але живий.
"Крім поранень, була ще контузія. І ось ця контузія міцно вплинула мені на слух. Тому якщо розмовляти зі мною, треба розмовляти голосніше", – каже з посмішкою Володимир Душка, ветеран ВВВ.
І ось ветерану довелося знову кидати рідний будинок у Тельманові. Рідні відвезли старого з-під обстрілів. Володимир Георгійович шкодує, що переїзди – вже не під силу. Дуже хотів зустрітися з однополчанами на День Перемоги.
Миколі Чупаку видалася така можливість. До пам'ятника Артему в Святогірську, де збиралися в цьому році на День Перемоги ветерани, які живуть на підконтрольних Україні територіях, йому якихось вісімдесят кілометрів. На фронт потрапив випадково. Втікши з німецького ешелону, що перевозив рабів у Німеччину, хлопчина набрів на підрозділ Червоної Армії, що відступав. Спочатку був розвідником, потім – зенітником. За збитий під Ленінградом ворожий "Юнкерс" удостоєний медалі "За відвагу".
"Німецькі літаки тоді робили всякі віражі хитрощі, з тилу залітали. І тут прорвалося два "Юнкерса". І якраз так вийшло – я підійшов до гармати четвертої, снаряд і ось такий ракурс був прямо майже під перехрестя. Натиснув – і гримнуло", – сказав ветеран.
Після війни жив у Костянтинівці. У складі делегації ветеранів щороку їздив на Савур-Могилу – найвищу точку Донбасу, з якої і почалося визволення краю від німців. Навряд чи ще поїде. Під час минулорічних боїв монумент зрівняли з землею.
Про війну теперішню деякі ветерани говорити не хочуть. Питання: за що воювали – не покидає ані на секунду. Вже точно не за нове кровопролиття, розруху і не за злиденну старість.
Сьогодні кожен ветеран має потребу в турботі. Тисячі визволителів залишилися без пенсій і соцвиплат.
38 тисяч ветеранів Великої Вітчизняної, які проживають на Донбасі, отримають подарунки від штабу Ріната Ахметова. Крім предметів першої необхідності, коробку цукерок, бісквітний рулет, чай, чашку і листівку із щирими словами подяки від Ріната Ахметова, адресованими кожному ветерану.
"Ми знаємо, наскільки трепетно і шанобливо до учасників і всіх ветеранів Великої Вітчизняної війни ставиться Рінат Ахметов. За його рішенням Гуманітарний штаб підготував для всіх ветеранів Великої Вітчизняної війни, учасників бойових дій, інвалідів війни, всім, кому виповнилося 83 роки і старше, подарунки від Ріната Ахметова. У них частинка любові, частинка його серця і побажання щирі, його побажання, слова подяки за мирне небо та побажання миру нашій рідній землі", – сказала Римма Філь, координатор Гуманітарного штабу Ріната Ахметова.
Святкові набори вручають у 56 населених пунктах і районах Донецької та Луганської областей по обидві сторони лінії зіткнення. Старі зворушені.
Петрова Любов Михайлівна читає вірш:
Люди в Донбассе едва выживают
Ахметова фонд старикам помогает!
Сколько продуктов он дает старым людям?
До смерти об этом мы всегда помнить будем!
Як і сімдесят років тому – у розпал боїв на передовій – найбільше ветерани хочуть миру.
"Відбудується і зруйнований Донбас, і життя буде налагоджене. Для цієї умови потрібен мир", – з надією сказав Микола Чупак, ветеран.
Цю та інші новини ви можете подивитися у випуску інформаційної програми "События недели" на каналі "Україна".