Діти в школі. Фото: А. Жукова
Кореспондент "Сегодня" випробувала на собі, як це бути вчителем, провівши день у державній школі творчого розвитку дитини на Перемозі. Вчителька історії Тетяна Лозова погодилася довірити нам провести урок у шостому класі, взявши обіцянку, що ми серйозно підійдемо до процесу і будемо компетентні в темі заняття. А це – "Гай Юлій Цезар. Історія Стародавнього Риму".
Спочатку я зраділа, адже в школі та університеті світова історія була моїм коником. Але потім мене охопив страх, перед очима забігали картинки галасливого хаосу на уроці перед незнайомим і абсолютно недосвідченим "учителем". Зібравши волю в кулак, я вирушила готуватися до заняття. "На підготовку теми у мене йде часу стільки ж, скільки триває сам урок", – поділилася досвідом Тетяна Володимирівна. Мені ж, як новачкові, знадобилося втричі більше.
Перед уроком вчителька представила мене дітям і на вухо порадила почати урок з короткої рухомої гри, щоб привернути увагу і залишити учням менше сил на баловство. Я запропонувала класу швидку зарядку зі смішними рухами. Діти почали неохоче, але вже через хвилину повторювали вправи, при цьому корчили один одному гримаси. Одне краще, ніж монотонно записувати матеріал у зошит.
Основну частину уроку я постаралася вести, розбавляючи історичний екскурс цікавими фактами і жартами. Треба сказати, інформація про те, як полководець послідовно домагався всіх римських посад і створював собі ім'я на боротьбі з консервативними сенаторами, виявилася для школярів далеко не такою захоплюючою, як розповідь про те, що Цезар, як прийнято вважати, умів робити кілька справ одночасно. Хлопчик Денис з першої парти відразу ж продемонстрував, як він уміє співати і танцювати, не відриваючись від читання. Але коли настав час записати ключові моменти в зошиті, всі без винятку взялися за ручки і олівці ... Коли пролунав дзвінок, я зітхнула з полегшенням. Мені сподобалося, але я зрозуміла, що робота вчителя повинна бути покликанням. До речі, для вчителя перерва – не привід розслабитися. Потрібно стежити, щоб хлопчаки не билися або не покалічились, бігаючи по коридору. А нескінченне: "Тетяно Володимирівно, Саша б'ється!" І зовсім може звести з розуму. Але вчителі звикли і реагують стійко.
Викладачі зізнаються, що для учнів молодших класів традиційно головними проблемами є непосидючість і неуважність, тому заняття зараз намагаються робити максимально ігровими та активними. У старшій же школі борються з курінням і прогулами уроків, намагаючись зацікавити учнів, враховуючи особливості перехідного віку.
"Якщо чесно, я все ще відчуваю хвилювання перед кожним уроком, за три роки так і не звикла, – посміхається Катерина Макарова, вчитель англійської мови. – Але відчуваю, що це моя професія. Головний мінус для мене в тому, що від безпосередньої роботи відволікають додаткові обов'язки, якщо хочете, паперова тяганина: заповнення журналів, тепер ще й електронних, написання планів, звітів. Ну і, звичайно, засмучує, що наша праця дуже низько оплачується".
У школі впало в око те, що великий вплив на сучасний процес навчання надає інтернет. Вчителі зазначають, що, звичайно, потрібно шукати нові методи, але при цьому зберігати і живе навчання. У цілому ж до "віртуалізації" навчального процесу наші викладачі ставляться поки скоріше негативно, вважаючи, що "по старинці" їм вдається давати учням більше знань. Здивувало те, що навіть маленькі діти в школі на перерві обговорюють ситуацію в країні. А малюки просто співають частівки про відомих політиків. Вчителі кажуть, коли учні запитують про політику, вони намагаються нейтралізувати тему і ніколи не висловлювати свою особисту думку.