Будівництво 30-ї станції харківської підземки вийшло на фінішну пряму. Метробудівці обіцяють, що вже 23 серпня на довгоочікувану "Перемогу", яку обіцяли відкрити ще в 2012-му, прийдуть поїзда. Кореспондент "Сегодня" побував під землею, де 150 робітників трудяться у дві зміни, і навіть допоміг трудівникам шліфувати плитку і заштовхувати під рейки щебінь.
На платформі майбутньої станції здається, що робота перестає кипіти лише під час обідньої сієсти. Всюди розкладені будматеріали, шумлять болгарки, дрилі і перфоратори, пил у буквальному сенсі стоїть стовпом, адже під землею провітрити – ніяк. В такий момент дивно спостерігати за складачем плит, який без зайвої суєти акуратно кладе на розчин фрагменти чорного граніту габро і білого турецького мармуру, які створять дизайнерський ансамбль шляхової стіни. А ось від орденів, якими планували спочатку прикрасити стіни, відмовилися у зв'язку із законом про декомунізацію.
Поруч працює ще один майстер, облицьовуючи колони станції українським червоним гранітом. "Перед укладанням кожну пліточку потрібно гарненько відшліфувати", – коментує свої дії робочий. І ось кореспонденту "Сегодня", щоб не простоював без діла, тут же вручають шліфмашинку і підводять до козла, на якому акуратно покладені плити. "Затискається кнопка і водиш по плиті, ніби гладиш кошеня. Головне – не метушися", – напучував досвідчений будівельник. Нічого надскладного в шліфовці і справді немає, набагато важче фізично виявилося замішувати розчин у вестибюлі №3, де робочі заливали підлогу. Довелося тягати відра з піском, щебенем, цементом і водою, щоб заповнити бетономішалку. Потім готовий розчин виливали на підлогу, а майстер вирівнював. Далі нас чекала екскурсія в "закулісся" станції "Перемога" – міні-депо.
На кінцевій станції будь-якої гілки машиніст заводить поїзд у глухий кут, щоб перейти в протилежний вагон і поїхати назад. Тут же зводять ще й міні-депо. "З відкриттям нової станції нам доведеться пускати і нові потяги. Тут склади можуть пройти повне технічне обслуговування, як і в звичайному депо. Щоправда, розраховане воно лише на два потяги", – пояснює виконавчий директор "Тунельбуду" Олександр Луценко.
З "Перемоги" прибрали ордена, але покладуть турецький мармур
Під час нашого візиту метробудівники якраз облаштовували колію, тому ми не могли пройти повз робітника, що довбе гучним електромолотком по щебеню. Здавалося, що новачок з першого разу цю штуку в руках може і не втримати, але на ділі все не так складно, тим більше поруч з бувалими колійниками. "Сміливіше тисни, сміливіше, потрібно щебінку під шпали загнати і утрамбувати як слід!" – підказують фахівці, перекрикуючи шум. А в голові крутиться настирлива думка: "Хоч би штуку цю не зламати і по нозі собі не тріснути".
У нагороду за допомогу і старання метробудівники, вже як своїх, провели нас у святая святих "Перемоги" – сумісну тягову підстанцію (СТП), яка представляє собою просторе приміщення з безліччю осередків, в яких видно сотні кнопок і проводів. "Це – серце станції, тут електроенергія переробляється і подається на станцію і контактну рейку", – каже електромонтажник Сергій Романенко.
Після пуску "Перемоги" працювати тут будуть всього три людини, а звичайним пасажирам сюди вхід заборонено. Але перш ніж станція остаточно оживе, тут ще потрібно закінчити облицювання, електромонтажні та сантехнічні роботи, довести до розуму ходову і контактну рейки, прокласти високовольтний кабель і встановити контактну мережу. На все про все у будівельників часу – півтора-два місяці, адже вже в кінці травня на станції повинні почати обкатку поїздів.
"Ця станція буде для нашого метрополітену унікальною і, напевно, здивує харків'ян, – не без гордості каже директор КП" Харківська дирекція будівництва метрополітену"Наталія Лінник, яка в курсі будь-якої події, що відбувається на будмайданчику. – Зараз ми йдемо по пішохідному переходу, з якого пасажири через спецвікна зможуть побачити, що відбувається на самій платформі".
У цей момент наш екскурсовод зупиняється і вказує на порожню поки шахту, що веде вниз від рівня пішохідного переходу до рівня платформи. Тут встановлять перший у нашому метро підйомник для людей з обмеженими можливостями.
Ще одну новинку харківської підземки повинні будуть гідно оцінити жителі висоток по сусідству з лінією. Йдеться про так звані польські кубики – спеціальні прокладки, розташовані між рейками і бетоном. Завдяки їм на поверхні майже не буде чути звуків проїжджаючих складів.
ЗНАХІДКИ: МАМОНТ І РИБА З МИНУЛОГО
Перші метри тунелів харківської підземки будівельники почали рити майже 48 років тому. Минуле бувалі працівники згадують з ностальгією, незважаючи на те, що умови роботи тоді були гірші від нинішніх.
"З обладнання у нас, грубо кажучи, була пилка "Дружба-2" і відбійний молоток, ну і цемент М-400 з матеріалів – ось і все. Автоматизації не було такої, як зараз, все доводилося робити власноруч і носити все на своїх плечах", – згадує метробудівник Григорій Горбань, який з 1971 року працював на будмайданчиках восьми станцій, у тому числі і найпершої – "Південний вокзал". За його словами, саме привокзальна станція була для нього найскладнішою, адже її будували закритим способом – під землю спускалися з проходки і часом не просто працювали під землею, а й, можна сказати, жили там.
Але незручності для будівельників обернулися справжньою удачею для істориків і археологів. Працюючи на великій глибині, під час закладки першого стовбура під вулицею Слов'янською, біля вокзалу, робітники знайшли останки мамонта. Основну частину скелета передали в Історичний музей і музей природи, а один зуб древнього жителя нашої планети метрополітен залишив собі на пам'ять. Зараз його можна побачити в музеї харківського метро.
Знаходили будівельники в надрах підземелля і рибу, якій, за оцінками археологів, 33 мільйони років, не кажучи вже про різні предмети побуту і прикраси наших предків. У метро вважають, що знахідок могло бути більше, якби харківська підземка будувалася глибше, але в порівнянні з тим же київським метрополітеном, у Харкові станції будують набагато ближче до поверхні.
Зуб мамонта зберігають під склом у музеї підземки. Фото: М. Іванов
А от справжньою напастю для метробудівців була вода – на багатьох будмайданчиках робочим доводилося постійно відкачувати ґрунтові води. "Умови роботи у нас завжди різноманітні і непередбачувані, бувало так, що проходили тунелі під річками. Ну а найяскравіші спогади у мене пов'язані, звичайно, зі станцією "Академіка Барабашова". Там кругом було болото й очерет, нам доводилося в буквальному сенсі плавати на плотах і забивати палі, щоб переміщатися по будмайданчику", – згадує головний технолог станції "Перемога" Іван Копачевець.
Ветеран метробуду мріє, щоб після "Перемоги" в Харкові не припиняли будівництво метро і відразу ж перейшли на інший будмайданчик, адже в разі простою робочі поїдуть будувати підземку в сусідні країни і зібрати команду професіоналів буде складно.
ЛЕГЕНДИ: МАВЗОЛЕЙ, БУНКЕРИ І ЗАКРИТИЙ ПРОЕКТ
Як і будь-яке інше підземелля, харківське метро за 40 років існування обросло безліччю байок. Так, говорять про існування секретних приміщень, одне з яких нібито розташоване на кількох підземних поверхах між станціями "Університет" і "Держпром", інше – прямо під управлінням метрополітену. За легендою, в бункерах могли сховатися від будь-якої напасті міські та обласні чиновники. Щоправда, в метрополітені цю інформацію не підтверджують.
Інший міф і зовсім говорить, що під вулицями Харкова знаходиться мавзолей, в якому покояться останки вождя світового пролетаріату, мовляв, на Красній Площі в Москві лежить його двійник. Але це більше схоже на першоквітневий жарт, ніж на правду.
Тунелі. Подейкують про секретні гілки метро для фізиків. Фото: М. Кучнєв
Ще одна легенда оповідає про існування цілої таємниці гілки метро, яка веде від Салтівки до Шатилівка, проходячи під станцією "Київська" і П'ятихатками. Цю секретну гілку будували нібито в цілях державної безпеки, на випадок, якщо потрібно буде евакуювати фізиків-ядерників із П'ятихаток.
Є міфи, від яких у вразливих може і волосся стати дибки. Подейкують, що в нашій підземці живуть метрові щури-мутанти і примари. Один привид нібито можна побачити на станції "Площа Конституції". Якщо сфотографувати платформу в момент прибуття поїзда, на знімку нібито буде видно ауру людини, але знімків, що підтверджують це припущення, на жаль, немає.
Пов'язують з харківським метро і більш правдоподібні факти. Наприклад, існує думка, що історія нашої підземки почалася не в 1968-му, як прийнято вважати, а в 1930-е. "У "столичні" часи для Харкова розробляли проект, згідно з яким підземка повинна була з'явитися в нашому місті на 40 років раніше. Були креслення, розрахунки і макети майбутнього метро, але потім столицею став Київ, проект закрили, членів групи, яка ним завідувала, репресували", – розповідає історик Макс Розенфельд, який стверджує, що проект частково втілили в існуючих станціях.
Розенфельд також повідав, що перші в Союзі проектувальники метро також нерозривно пов'язані з Харковом. "Коли в 1930-і в Москві вирішили будувати підземку, зіткнулися з тим, що профільних фахівців не було. Тому головним архітектором першої і другої лінії Московського метро став Самуїл Кравець – проектувальник харківського Держпрому", – каже історик.