Камера Довженка. Фото: А. Калініна
Цього року Одеська кіностудія відзначає своє 95-річчя. "Сегодня" вирішила привітати майстрів вітчизняної індустрії кіно, а заодно заглянула в музей кіно. У п'яти невеликих залах старої будівлі зберігається понад 12 тисяч експонатів – камери, фотографії, плівки, костюми і знімальний інвентар, а в коридорах витає дух Гліба Жеглова, Електроніка і д'Артаньяна.
ВІДКРИЛИ "ШТІРЛІЦА"
Директор музею, режисер Вадим Костроменко розповів, як на Одеській кіностудії відкрили талант В'ячеслава Тихонова, котрий згодом зіграв знаменитого Штірліца.
У музеї зберігається фото Тихонова з фільму "Жага", де актор уперше знявся в німецькій військовій формі. За сюжетом, група радянських матросів з оточеної Одеси пробирається в сусіднє селище, щоб вигнати фашистів з насосної станції і дати одеситам воду. Перед тим як вирушити на завдання, матроси посилають лазутчика в німецькій формі на захоплену станцію.
Завдяки бездоганній німецькій мові Тихонов видобуває необхідну інформацію. "З цього фільму ми отримали й інший цінний експонат – картку на воду в оточеній Одесі. На ній видно, що щодня видавали лише по півлітра питної води, а картка була одна на сім'ю", – розповідає Костроменко. Після ролі одеського шпигуна Тихонова і запросили зіграти Штірліца.
ЗАВАЖАЛИ ВУСА
Старі камери, апарат для склеювання кіноплівки, великий прилад з двома бобінами для синхронізації плівок зображення і звуку сусідять у музеї з пам'ятними статуетками героїв сучасної "Ліквідації". Яскравою жовтою плямою виділяється спеціальна колба для зйомок під водою, що нагадує за формою іграшковий літак.
Її виготовили для підводних зйомок фільму "Секретний фарватер". Перед тим як приступити до роботи, знімальна група вчилася плавати з аквалангами. "Вже при першому зануренні я ледь не захлинувся – під маску стала надходити вода.
На мої скарги наш тренер відповів, що вся причина в моїх вусах. Нібито через них маска нещільно прилягає, тому вуса потрібно збрити. Але вони були для мене такими дорогими, що я пожертвував своєю присутністю під водою і обмежився чіткими вказівками операторам", – погладжуючи вуса, розповідає режисер.
ЗІСТАРИЛИ ПЛАЩ
Одним з найцінніших у музеї є костюм, в якому Володимир Висоцький грав Гліба Жеглова у фільмі "Місце зустрічі змінити не можна" – шкіряний капелюх і плащ. Коли Висоцькому показали знімальний одяг, той навідріз відмовився зніматися в плащі. "Що ви собі думаєте? Тільки закінчилася війна, країна гола і боса, а в МУРі ходять в новенькому шкіряному плащі! Це за які гроші?", – передає слова актора і музиканта директор музею. "Тоді костюмери взяли наждачний папір і почали штучно старити плащ, обдирати його, дряпати, навіть пришили випадкові ґудзики. Коли ж одяг мав поношений вигляд, Висоцький погодився в ньому зніматися", – згадує режисер.
У БІДНОСТІ І БЕЗ СВІТЛА
Будівля музею, вхід до якого завжди був безкоштовним, поступово руйнується. За словами працівників, вони могли б показати ще багато цікавих ескізів декорацій, костюмів, знімальних апаратів, але їх ніде виставляти і зберігати. По стінах залів повзуть тріщини, стеля обвалюється. У музеї скаржаться, що на ремонт немає грошей, адже він відноситься до неприбуткової організації "Спілка кінематографістів України", і тому не має права брати гроші за вхід, такий закон. А тих копійок, які залишають вдячні відвідувачі в ящику для благодійних внесків, не вистачає навіть на оплату світла.
У БУДІВЛІ МУЗЕЮ БОЯЛИСЯ ПРАЦЮВАТИ ЧЕРЕЗ ПРИВИДА
Будівля музею кіно – свого роду також експонат. Цей колишній маєток княгині Олени Демидової, побудований у XIX столітті, до 80-х років був головною будівлею Одеської кіностудії. Тоді серед співробітників ходили чутки про те, що по маєтку ходить привид графині. Через "привид" під загрозою зриву у 1956 році виявився фільм "Весна на Зарічній вулиці".
За переказами, молода княгиня збиралася заміж за головного телеграфіста Одеси. Правда, у того вже була ревнива наречена, яка, дізнавшись про те, що коханий заходить у гості до Демидових, облила обличчя суперниці кислотою. Після інциденту княгиня нібито наклала на себе руки в домашній церкві.
Кімната, в якій монтували фільм "Весна на Зарічній вулиці", якраз межувала з домашньою церквою. Зйомки затягнулися, тому на монтаж, замість належних трьох, залишався один місяць. Монтажерів просили працювати в три зміни, але ті одразу відмовилися працювати по ночах через чутки і привид графині.
Одна зі співробітниць навіть зізналася, що бачила привид на власні очі. Довелося наводити історичні довідки, аби довести монтажерам, що княгиня справді намагалася повіситися в домашній церкві, але прислуга вчасно кинулася й Олену врятували.