Селище шахти "Жовтнева" стоїть в руїнах. Фото: соцмережі
Для жителів селища шахти "Жовтнева" час, здається, зупинився навесні 2014 року. А точніше – після 26 травня, коли бойовики захопили Донецький аеропорт. Колись багатолюдне шахтарське селище за три роки бойових дій перетворилося на порожню околицю, де люди, які залишилися, щодня слухають звуки пострілів, вибухів і автоматної тріскотні. Де єдиний автобус раз на півгодини відвозить і забирає пасажирів на залізничний вокзал – в цивілізацію. Де на згорілому ще три роки тому від обстрілу ринку все ще щось продають, а єдиний працюючий магазин – хлібний.
"Після "захисників" немає жодного вікна"
"Влада" так званої "ДНР" наполегливо обходить увагою нещасне селище. Хоча і заявляють, мовляв, будинки ремонтуються, жителі, які виїхали, повертаються, життя налагоджується. При цьому шахта "Жовтневий рудник" стараннями самих бойовиків затоплена, тролейбусні дроти зрізані дочиста, а будинки все так же зяють дірами або в кращому випадку – вікнами, закритими плівкою або картоном.
"Колись тут було багато дітей, в кварталі було два дитячих садки, мої діти ходили до одного з них. Майданчики були забиті дітьми, дорога шуміла – і автобуси, і маршрутки, і тролейбуси і навіть цигани на кінних візках їздили, – згадує донеччанка Ірина. – Життя йшло спокійно, ми і гадки не мали, що нас прийдуть "захищати". Тепер після таких "захисників" з автоматами в моїй квартирі немає жодного цілого вікна..."
Жителі Жовтневого стверджують – ніякої допомоги від "влади" вони не бачать, відновлюють квартири своїми силами. "У мене в квартиру був приліт, і тепер замість двох кімнат – одна велика і розвалена. Я писала десятки заяв на відновлення, і всюди мені відповідали: "Ваші заяви на розгляді". Третій рік "розгляду" пішов, а я живу на дачі, – розповідає жителька будинку по проспекту Колгоспному Олена. – І я розмовляю з людьми – вони теж говорять, що їм ніхто нічого не робить. У двох будинках на Кремлівському проспекті полагодили дах і відновлюють там же ще один будинок. Ось і все, що зроблено".
Іноді на Жовтневому влаштовують продуктові ярмарки, а ще – привозять концертні колективи, які піснями і танцями повинні підбадьорити жителів, які "зажурилися від війни". Про приїзд "культмассектора" свідчать розвішані по стовпах оголошення. Однак співакам і танцюристам не вдається компенсувати гіркоту від злиднів, розрухи, постійних вибухів і повної безперспективності життя у тих, хто залишився на Жовтневому. "Просимо помолитися, щоб не було обстрілів і дощу", – просять жителів організатори концертів.
Садять квіти і ганяють мародерів
Люди продовжують жити навіть в розбитих будинках. "Багато хто, звичайно, поїхав. Хтось знімає квартиру, хтось переїхав до знайомих до іншої частини міста, а хтось поїхав назавжди. В нашому під'їзді поїхали майже всі сусіди! – каже мешканець будинку на Кремлівському проспекті Михайло Сергійович. – виживаємо важко: тепло в батареях йде ледве-ледве, з водою і електрикою перебої. Вікна у нас закладені фанеркою, на нові грошей просто немає. Взимку живемо тільки в спальні – вона найменша і її простіше обігріти за допомогою радіаторів. Цю зиму ми прожили ще добре, не доводилося спускатися ночувати до підвалу. Але ж 2014-го і 2015-го ми могли з дружиною в підвалі і тиждень просидіти. Іноді навіть губилися чи день, чи то ніч уже за вікном. Зараз ми вже по-іншому ставимося до обстрілу, з байдужістю, чи що. Будь що буде..."
Поруч з розбитим під'їздом Михайло Сергійович акуратно висаджує нові саджанці "чорнобривці". Колишній шахтар визнається, що перед сусідами соромно буде, якщо запустить клумбу.
"Іноді сусіди приїжджають свої квартири провідати. А як же я їм в очі дивитимусь, якщо допущу, що дорога додому бур'яном заросте? Я ж і все сміття тут сам прибираю, і за квітами стежу, і мародерів як можу ганяю. Хоча як ганяю – більше лякаю стуком. Новій "владі" на мародерство наплювати. скільки ми скаржилися, скільки писали – толку немає", – скаржиться Михайло Сергійович.
Нічого не змінюється
Дивно, але міська лікарня № 21, яка знаходиться на Кремлівському проспекті, не закривалася ні разу за останніх три роки, навіть в дні важких обстрілів. У мирний час лікарня була черговою хірургією Донецька, куди "швидкі" привозили позаурочних кандидатів на термінові операції. У поліклініці, незважаючи на ранок, нікого немає. Лікарі приймають тільки за талонами, та й то не всі. У реєстратурі боязко щось з'ясовує глибоко літня жінка, медсестра заперечливо хитає головою. Старенька понуро йде до виходу.
"Понуро" – мабуть, саме найприйнятніша відповідь на запитання "як виглядають і почуваються" мешканці Жовтневого. Четвертий рік для них всі радощі життя зосередилися в наявності води і електрики. Є тепло і газ – радість. Квартира не постраждала при обстрілі – щастя. Всі рідні живі і здорові – безмежне щастя. "Так, у нас тут свого роду зона відчуження якась. Ми зрозуміли, що нікому не потрібні і доводиться самим боротися за життя. А життя немає", – з гіркотою говорить житель селища Олександр. – Є зруйнований басейн "Дельфін", є затоплена шахта, спалений ринок, зруйнований Путиловський міст. Є 15-те кладовище, куди закритий вхід, а ми четвертий рік не були на могилах близьких людей. І нічого не змінюється... "
Фото: соцмережі