Від початку конфлікту на Донбасі Моніторингова місія ООН зареєструвала понад сім тисяч поранених серед мирного населення. Серед постраждалих – кілька сотень дітей!
Кореспонденти новин "Сьогодні" Юлія Міншакірова та Володимир Конопля зустрілися з тими, хто живе з травмою війни вже не перший рік – не тільки фізичною, а й психологічною.
Марічка
Юлія Духно не була у рідній Тошківці Луганської області вже близько шести років. Лише зараз вона знайшла в собі мужність повернутися до рідної домівки, де була колись така щаслива – двійко дітей, коханий поруч і квіти, якими милувалася вся сім’я.
"У нас вот здесь была клумба. Возле забора. Садили цветы. Самое яркое воспоминание, что Артем родился, в этом дворе, в этом доме", – розповідає Юлія.
Її голос уривається, коли помічає серед руїн свого будинку улюблену іграшку доньки – запліснявілу ляльку.
"Я не хочу сюда возвращаться сюда больше никогда", – каже жінка.
Проте забути це неможливо. Щодня Юлія, яка зараз живе у Лисичанську, бачить, як важко доньці дається елементарне:
одягатися, малювати, збирати конструктор.
Одинадцятирічна Марічка сором'язливо ховає ліву руку під час інтерв'ю подалі від камери. П'ять років ця тендітна, світла дівчинка живе із травмою війни – її було поранено під час обстрілу.
"Сейчас у меня рука трусится и мне нужно делать зарядку... Мне нужно делать зарядку по утрам, на массажи ходить", - розповідає дівчинка
Як все тоді сталося, розповідає її мама.
"Темнело в ноябре месяце рано, только выключили свет и хлопок, взрыв произошел. Сразу крики, дети начали кричать, потому что все начало рушиться", – каже Юлія Духно.
Снаряд дивом не вибухнув, але зніс будинок, у якому перебували чотири сім'ї. Чоловік Юлії, Володимир, якраз відпочивав після робочої зміни.
"Девять лет прожили вместе. Простой человек, добрый. В шахту спускался, не боялся. А здесь – лег спать и не проснулся", – згадує жінка.
Тієї ночі загинуло і двоє сусідів. Маленька ж Марічка впала в кому, а її п’ятимісячний братик Тьома дістав струс мозку.
"Нас отвезли всех по разным больницам, и я не могла ни слышать, ни видеть ребенка, ни помочь ничем, потому что сама не могла встать. У меня разорвало селезенку и ранило легкое", – продовжує Юлія.
Три тижні життя Марічка висіло на волосині. Реаніматологи щодня збирали консиліум та змінювали схему лікування. Однак маленька згасала.
"Она выглядела, как будто ей три годика, а не шесть лет", – згадує матір.
Тоді друзі родини звернулися по допомогу до Фонду Ріната Ахметова. Дитину перевезли до Харкова і зробили рятівну операцію.
"Нам полностью все медикаменты обеспечил Фонд Рината Ахметова, я не думала, что в то время, когда такое происходит в стране... Позвонили и сразу так откликнулись!" – розповідає Юлія.
На жаль, дива для дочки Юлії медики не обіцяють. Протягом життя Марічці доведеться боротися за свободу рухів. Та саме щорічна реабілітація підтримує маленьку.
"Я очень благодарна, что помогли моему ребенку и не оставили нас в такой сложной ситуации", – каже Юлія.
Поліна
Поліна Малій зараз студентка, навчається у Харкові, і спеціальність вибрала за покликанням. Колись вона також постраждала від обстрілу.
"Цель стать хорошим психологом и помогать другим людям, работать с людьми с посттравматическими синдромами", – ділиться дівчина.
Їй було 13, коли потрапила з мамою під обстріл у Слов'янську. Поранило обох. Уламок прошив тіло Поліни за міліметр
від магістральної артерії. Болю тоді не відчувала – лише глибокий шок!
"Это просто был первый день когда именно боевые действия с окраин перекинулись в город. Я даже наблюдала одного погибшего человека – я увидела, как он умер. Да. Как осколок попал и съехал по стене. И да, в тот день было трое или
больше погибших..." – згадує Поліна.
Усвідомлення, що дивом вижила, прийшло в лікарні. На ноги дівчина звелася не скоро.
"Я и на костылях ходила, и в некоторые моменты на коляске ездила", – додає вона.
А потім Поліна потрапила на програму реабілітації поранених дітей від Фонду Ріната Ахметова.
"Я как-будто перенеслась в другую вселенную. Хорошую, добрую. Где нет войны. Хотелось бы сказать Ринату Ахметову огромное человеческое спасибо за то, что в такую минуту он обратил внимание (не все обращали внимание) на раненых детей. Обратил внимание и помог", – каже дівчина.
Поліна вже без страху проходить повз місця, де ледь не загинула. Нічні жахи – у минулому. Її приклад доводить: подолати травму війни – до снаги.
"Вспоминая такой момент в своей жизни, гордишься. Гордишься, что преодолел, что не сломался, что выкарабкался психологически из всего этого", – каже вона.
Як Фонд Ріната Ахметова допомагає дітям Донбасу
Тільки за останні півроку на Донбасі було поранено шестеро дітей. Такі цифри наводять представники місії ООН у новому докладі. Усього за час конфлікту загинуло 148 неповнолітніх. Та інформації, скільки дітей дістало психологічну травму, немає. Українські фахівці припускають, що таких постраждалих – близько ста тисяч!
Фонд Ріната Ахметова – єдина в Україні благодійна організація, що системно і масштабно допомагає дітям Донбасу, які дістали поранення. Проєкт стартував у березні 2016-го.
"Допомогу тим, хто її потребує, не можна відкласти на потім. Нас так привчили до того, що діти – це наше майбутнє, що ми дійсно в це повірили. Але це не так. Діти – це наше сьогодення, і за майбутнє, їхнє майбутнє, відповідаємо ми", – сказав якось засновник Благодійного фонду Рінат Ахметов.
На сьогодні для поранених дітей проведено майже 130 курсів реабілітації у найкращих санаторіях країни. З перших днів конфлікту всебічна допомога хлопчикам і дівчаткам була у фокусі фонду.
"Помощь детям всегда была в приоритете, поэтому Фонд Рината Ахметова помогает детям Донбасса также в рамках других проектов. В рамках направления "Лекарства детям" выдано около 4,5 тысяч наборов медикаментов. А в рамках проекта "Ринат Ахметов – детям. Мирное лето" курс психологической реабилитации прошли порядка 4 500 детей", – розповідає Ірина Блажан, директорка проєктів та програм Фонду Ріната Ахметова.
На Донбасі через загострення конфлікту у зоні ризику знов можуть опинитися майже 200 тисяч дітей по обидва боки лінії розмежування.