Зараз старовинні «замки» напічкані пластиковими вікнами. Фото: Сегодня
"Сегодня" продовжує знайомити читачів з історичним центром міста. Під час сьогоднішньої прогулянки пройдемося по тихих вуличках у районі станції метро "Радянська", де височать лише столітні будинки. Тут немає ні жвавого руху, ні сучасних будівель, але час від часу район нагадує про себе гучними подіями. Так, кілька років тому тут виявили "цокаючий" пакет, через який довелося провести справжню спецоперацію і підірвати знахідку на вулиці. Але виявилося, це був лише муляж, який забули кіношники.
Кіно і суд
Прогулянку по тихих і практично безлюдних вуличках центру почнемо з провулка Воробйова, який буквально переповнений історією. Особливої загадковості йому додає столітній будинок під номером 8, на цокольному поверсі якого в минулому столітті знаходився "будинок прощання". У цьому міському морзі за допомогою підземних вод підтримували температуру у 8 градусів. А через кілька років тут відкрили "Театр жіночого анатомічного інституту", де бездиханні тіла, часто з різними аномаліями або каліцтвами, виставляли напоказ. У радянський час "театр" закрили, і замість нього відкрилися двері Київського суду.
До речі, провулок Воробйова деякі зможуть побачити на великому екрані. Шість років тому тут знімали епізоди для фільму "Дау" про Нобелівського лауреата Льва Ландау. За сценарієм, тут перевернулася підвода з овочами, і спеціально для цієї сцени вікна старовинної будівлі забили дошками. Ці кіношні переробки залишилися в покинутій будівлі і по цей день.
Замок для бізнесменів чи бордель
Прогулюючись провулком Воробйова, можна повернути і на вулицю Мельникова, де досі збереглося безліч дореволюційних будівель. Наприклад, будівлю під номером 6 спроектував знаменитий харківський архітектор Олександр Гінзбург для двох заможних підприємців. З вигляду колишній житловий будинок зараз схожий на середньовічний замок з конічними колонами, грубуватими елементами і вітражами. Архітектор спроектував у будинку два холи і два чорні виходи, які існують і зараз. Однак, за іншою версією, яку переповідають старожили, до приходу радянської влади в особняку був... міський бордель. Зараз же в будівлі харківського "середньовічного замку" розташовується Будинок художньої і технічної творчості профтехосвіти, а в підвалі "оселився" нічний клуб "Живіт".
Будинок зі зручностями з минулого століття
Сто років тому в будинках на вулиці Мельникова жили найбагатші харків'яни, які не скупилися й оснащували свої володіння новинками тих років. Наприклад, у квартирах чотириповерхового будинку під номером 8 було центральне опалення, електричне освітлення, водопровід, кухні та ванні кімнати. На той момент новий будинок з усіма зручностями підкреслював високе становище тутешніх жителів, які із задоволенням обживали навіть цокольні поверхи: так, у підвальних приміщеннях розмістилася родина одного з перших пролетарських поетів Василя Казіна. Під час війни маєток сильно постраждав, а зруйновані квартири жителі відновлювали своїми силами. Зараз злегка застарілий будинок з оригінальною ліпниною виглядає так само, як і в минулому столітті, і тут досі живуть десятки родин.
Легенда про жіночий монастир
Ще 30 років тому вулицю Демченка називали Дівочою, і серед харківських істориків не вщухає суперечка, що послужило цій назві. Одні кажуть, що півтора століття тому тут розташовувався "квартал червоних ліхтарів", а інші, навпаки, стверджують, що тут був інститут Шляхетних дівчат. Насправді у 1903-1907 роках відомий філолог Олександр Потебня замовив архітектору Юлію Цауні проект двох будинків, які зовні були схожі один на одного і нагадували готичні середньовічні замки з фігурними вікнами і візерунчастою цегляною кладкою. Місцеві жителі досі упевнені, що в одній з цих будівель розташовувався жіночий монастир, однак обидві будови були звичайними прибутковими будинками з квартирами нагорі. Зараз стародавні "замки" напхані пластиковими вікнами, сучасними дверима і кондиціонерами, що, втім, анітрохи не псує враження від архітектури.
Гостювали Ільф і Петров
На перехресті вулиць Демченка і Бажанова знаходиться непримітний двоповерховий будинок, мешканці якого можуть похвастати цікавою історією будівлі. У далекому 1921-му в цьому кутовому будинку під №16 знімали кімнати відомі письменники Юрій Олеша і Валентин Катаєв, які приймали у себе не менш іменитих гостей. Наприклад, до них навідувалися поет Едуард Багрицький, а також автори "12 стільців" і "Золотого теляти" Ілля Ільф та Євген Петров.
До речі, в біографії Юрія Олеші вулиця Демченка пов'язана з любов'ю і трагічним розставанням, після якого письменник зірвався з Харкова до Москви, де і прославився. А Валентин Катаєв навіть увічнив вулицю у своєму творі "Алмазний мій вінець", назвавши її тією, яку "неможливо знайти в жодному іншому місті світу". Правда, зараз будівля потребує реставрації і заміни вікон: деякі через відсутність стекол забили дошками, щоб не дуло.
У Будинку мецената вчать мови
Трохи вище, по вулиці Бажанова, 14, знаходиться один з безцінних архітектурних шедеврів – маєток німецького мецената, який зберігся до наших днів. Розташувався він на розі вулиці Чубаря, навпроти академії міського господарства. Сто років тому цей колись прибутковий будинок належав спільноті німецького промисловця Максиміліана Гельферіха, який увійшов в історію міста як один з найкрупніших меценатів. Він сприяв відкриттю в Харкові комерційного училища, жіночої лікарні і товариства допомоги хворим дітям.
Сьогодні старовинний маєток відчув на собі близьке розташування усучасненої вулиці Пушкінської. Тепер на першому поверсі будинку розташувалися кафе, магазини й офіси, де проходять мовні курси. Але, незважаючи на це, навіть сьогодні харків'яни можуть помилуватися оригінальною ліпниною й оцінити незвичайне рішення гостроверхого даху, яке привніс у проект архітектор Олександр Ржепішевський.
Страшилки про покинутий маєток
Наостанок радимо зазирнути в похмуре, але вельми загадкове місце – занедбаний тубдиспансер на вулиці Бажанова, 11. Він сховався в глибині вулиці, і щоб його відшукати, важливо не пройти повз непримітного повороту до двоповерхового маєтку цегляного кольору. Колишній лікувальний заклад, побудований наприкінці позаминулого століття, оповитий легендами і страшилками. Донині вважається, що перебувати на його території небезпечно для здоров'я: мовляв, там "кишать" палички Коха, стійкі як до морозу, так і до високої температури. Однак експерти вигадану небезпеку спростовують: коли диспансер закривали, провели всі необхідні заходи зі знезараження будівлі. Тому харків'яни можуть вільно заглянути всередину або влаштувати фотосесію на тлі столітнього маєтку.