Люди бояться мародерів. Фото: AFP
З початку АТО через бойові дії Донбас покинуло понад 25 тисяч осіб. Такі дані наводить Держслужба з надзвичайних ситуацій, уточнюючи, що йдеться про людей, які були переміщені і розселені силами координаційного штабу. І все таки значна частина жителів переїжджати не захотіла... "Сегодня" дізналася, чому люди, незважаючи на обстріли, залишаються в гарячих точках.
Багатодітна сім'я фермерів Портянових кожен ранок зустрічає в погребі. Їхнє рідне село Іванівка знаходиться всього за 10 км від Слов'янська. Матір вісьмох дітей Лариса говорить, що останні три ночі навколо села не стихали запеклі бої. "Постійно чути страшні вибухи, а небо від них виблискує, наче в сильну грозу, – ледь стримуючи сльози розповідає жінка. – Дітей я на ніч вже давно не вкладаю в будинку, а відразу ховаю в льох. Одна біда – він у нас дуже маленький і місця не вистачає. Уявляєте, мої діти вже навчилися спати сидячи... у мене серце розривається".
Портянові нарікають, що в їхньому селі не залишилося ні продуктів, ні грошей. Люди живуть впроголодь. "Від голоду ще рятують городи, але на траві довго не протягнеш. Були б раді виїхати, але нікуди. Нещодавно нам запропонували місця в гуртожитку, але тільки на одну ніч. Вранці, мовляв, шукайте самі, хто вас може прихистити. А куди ми підемо, кому ми потрібні? Мені дітям тільки на обід потрібно приготувати 15 літрів борщу. Грошей зняти житло немає, адже пенсії і допомоги не виплачуються. Всі заощадження давно закінчилися".
Жителі самого Слов'янська розповідають, що з їхнього міста вже виїхала більша половина жителів. За словами Олександра Науменка, решта живуть у повному хаосі – немає води, світла і газу. У деякі магазини ще привозять продукти, але купити їх немає за що – соцвиплати і зарплати не виплачуються, банкомати не працюють. "Вже майже все зруйновано, але місто продовжують бомбити, – важко зітхає чоловік. – Пару тижнів тому мої рідні виїхали з міста до родичів, а я залишився доглянути за квартирою. Кажуть, що в покинуті селяться терористи або облаштовують там вогневі точки. Багато квартир розграбовано. Страшно, але довелося залишитися. Адже все наживалося важкою працею. Не хочу, щоб рідні залишилися бомжами. Хоча кожну ніч перед сном думаю, що снаряд ось-ось влучить в стіну моєї квартири і все знищить в одну мить".
А от родина Ніколаєвих вже цілий тиждень шукає можливість виїхати з Краматорська. Однак зробити це з трьома дітьми на руках виявилося непросто. "Ми живемо в самому центрі, який постійно бомбардують. На цьому тижні снаряд влучив у школу, куди ходять мої діти. Ночами ми не спимо – йдуть страшні бої, – ділиться Марина Ніколаєва. – Ми готові кинути все і тікати. Але, щоб виїхати, потрібні гроші, яких у нас просто немає. Чоловік на роботу ходить, але зарплату не платять. Позичити також немає в кого, адже так майже скрізь. Зараз надія тільки на друзів із Києва".
Луганчанку Валерію також тримає робоче місце. "Якщо я поїду – мене звільнять. Я вже намагалася поговорити з начальством, але мені сказали: "Бери відпустку". А відпустки у мене залишилося всього один тиждень, я розумію, що за цей час тут нічого не вщухне, – каже Валерія. – До всього іншого, ми з моїм хлопцем знімаємо квартиру і дали завдаток аж на півроку вперед, а коли думали з'їхати, господиня не захотіла піти нам назустріч і заявила, що ми можемо з'їжджати, але гроші вона не поверне. У Луганську залишатися страшно, але якщо поїдемо, то втратимо житло і роботу".
Жителі зазначають, що єдине їхнє бажання – це мир. "Для нас головне, щоб настав мир, а ми могли далі нормально жити і працювати. Головне, щоб не здригатися вночі", – каже Олександр Науменко.