У складній ситуації людям допомагає віра. Фото: AFP
Заклеєне смужками скотчу навхрест скло на вікнах, підвали в будинках, які не закриваються, тривожні сумки біля вхідних дверей та ікони – на вікнах, у підвалах і дверях... Жителі Донецька намагаються захистити себе і свої будинки всіма можливими способами від обстрілів і руйнувань. Двомісячне перемир'я, судячи з усього, підійшло до кінця – в північній частині міста не змовкають артилерійські залпи, втім, чують музику війни і в протилежній стороні шахтарської столиці. За захистом донеччани вже звертаються до вищих сил, сподіваються на везіння і щасливий випадок. Сегодня.ua дізналася у жителів Донецька, до кого вони звертаються, коли за вікном звучить війна.
Псалом 90
"На свій сором, ніколи не була віруючою людиною, але за останній рік дізналася багато чого, – поділилася донеччанка Ірина Рябих. – На роботі колега розповіла, що як тільки починається обстріл, вони читають з Біблії 90-й псалом. Він захищає і людей, і дім. Колись і я спробувала – почала читати: "Хто живе під покровом Всевишнього, в тіні Всемогутнього мешкає, той скаже до Господа: "пристановище моє і захист мій, Боже мій, я надіюсь!" Він позбавить тебе від сітки ловця, від згубної, Він пером Своїм вкриє тебе, і під крильми Його заховаєшся ти щит і огорожу – істина Його. Не будеш боятися страху нічного, стріли, що летить вдень, виразки, яка ходить у темряві, зарази, що нищить опівдні". Не відразу, але поступово пішов жах, перестало битися серце при кожному "бабах". Сусідам підказала, так що під час обстрілів відразу в кількох квартирах звучало "Не будеш боятися страху нічного..." Думаю, тому в наш будинок нічого не прилетіло і всі живі. А живемо ми в Київському районі, біля Шахтарської площі, в найнебезпечнішому місці Донецька".
Фото: Соцмережі
Дев'яностий псалом дійсно часто використовується як молитва в небезпечній ситуації, стрічки та обереги зі словами з псалма дехто носить як оберіг, православна церква не схвалює цей звичай. Втім, як розповів Сегодня.ua донецький протоієрей Георгій Гуляєв, тут найважливіша суть. "Люди звертаються до Бога, довіряють і сподіваються, що Бог збереже їх, – відмітив Георгій Гуляєв. – Навіть якщо людина називає себе атеїстом, вона все одно вірить у те, що бога немає. Якесь релігійне почуття є в кожній людині. Якість і глибина цього релігійного почуття можуть варіюватися від початкових, майже дитячих до сильних".
Ікони у вікнах
Ще влітку, коли Донецьк вперше дізнався, що таке артилерійський обстріл, у вікнах будинків з'явилися ікони, покликані вберегти оселі від попадання снарядів. Хтось виставив одну ікону, хтось – з десяток і кілька церковних свічок на додачу. Бувало, що снаряди розривалися біля будинків, де ікони закривали майже все вікно. "Ми були на вулиці Туманяна, в Куйбишевському районі, так там восени зруйнована була квартира і всюди лежали розкидані іконки, свічники, лампади. Господарі були дуже побожними, але їх квартира все одно постраждала, а їх не було вдома в той момент, сиділи в підвалі – розповів донеччанин Олексій Тищенко. – Я подивився – там був цілий іконостас: і Богородиця, і Ісус Христос, і Святий Миколай і багато інших. Я не знаю, як себе почували після цього господарі, наскільки вони впали духом. Але живучи в такому небезпечному районі як Куйбишевський, напевно, потрібно завжди пам'ятати, що на Бога надійся, а сам не лови гав".
Служителі церкви застерігають донеччан: не варто плутати диво, яке здійснює Господь, і спокусу чудом. "Це має приблизно такий вигляд: людина обклалась іконами, хрестами, сіла прямо під обстрілом і сказала: "Ну, рятуй мене, Боже!" Зазвичай чудо не вимагає такого екстриму, але спокушувати Господа не треба, – зазначив протоієрей Георгій Гуляєв. – Головне в нашій ситуації – внутрішня довіра до Бога і дотримання простих правил безпеки".
Молитви на будинках
Останнім часом у різних районах Донецька на дверях під'їздів в будинках з'явилася "Молитва схіархімандрита Віталія на захист будинку від руйнування". Донеччани, розмістивши фото дверей з молитвами в соцмережах, розповіли, що це можна побачити в Київському та Ворошиловському районах Донецька. "Ми прийшли додому, а хтось повісив нам цю молитву на двері під'їзду. Написано ще, що ця молитва читалася по кілька разів на день під час бомбардувань, коли була війна в Грузії, і той будинок не постраждав, хоча в окрузі все було спалено і висаджено, – поділилася донеччанка Євгенія Сац. Протоієрей Георгій Гуляєв поправляє: це не зовсім молитва, а деяка суміш з різних молитов, псалмів Давида, богослужінь. "У кожної молитви є свій адресат, а тут ми бачимо звернення і до Ісуса Христа, і Діві Марії, і до святих і ангелів-охоронців. Це свого роду крик, крик душі людини з проханням про допомогу, і в принципі, допустима річ, – зазначив Гуляєв. – Це нормально, це початкові стадії віри. І якщо такі слова посунуть людину до серйозних, глибинних речей і вона буде не просто вірити, а проявляти свою віру – то це буде добре".
Фото: Соцмережі
Резюмуючи, донецький протоієрей зазначив, що в ситуації на Донбасі відчувається зростання певного релігійного почуття у людей, але поки не найвищої якості у більшості. "Можна повісити на будинок молитву і своїми справами, думками і словами підтверджувати те що там написано. Тоді можна говорити про щиру сильну віру", – підкреслив Георгій Гуляєв.
Щасливий випадок
Історій про те, як надзвичайне везіння рятувало донеччанам життя під час бойових дій, уже десятки, а то й сотні. "Почався обстріл – а я була в магазині, вискочила на хвилинку, поки мої 5-річні діти вдень спали, – повідала мешканка Петровського району Оксана Ликова. – Я мчала по дорозі і думала одну думку "Тільки б не до нас у дім! Там же діти!" Влетіла у двір, і тут повітряною хвилею від вибуху мене прямо підкинуло до дверей будинку, мовляв, давай швидше. Я заскочила, замкнула зсередини двері, і тут по даху закоцали уламки. Діти тільки-тільки почали прокидатися, вони до пуття нічого не зрозуміли".
Інші жителі воюючого Донецька розповідали про непереборні перешкоди, які виникали перед ними, коли вони мало не потрапляли в небезпечні місця. "Ми їхали за гуманітаркою, коли щось в машині почало барахлити. Водій вийшов, довго лаявся, бив колеса – машина не заводилась. Хвилин через 10 раптом ні з того ні з сього завелася і ми поїхали далі, а приїхавши дізналися, що біля ДК імені Куйбишева, де ми отримуємо допомогу, десять хвилин тому розірвалися міни. У мене сталася істерика, коли я уявила, що ми б легко могли загинути, але хтось відвів біду", – поділилася Марія Кравчук.