На Південному автовокзалі Донецька ось вже кілька днів триває стовпотворіння і ажіотаж. Донеччани – у переважній більшості люди пенсійного віку – намагаються виїхати до міста, підконтрольні українським властям, щоб переоформити пенсії.
До кінцевої датою переоформлення, після якої, як вважається, будуть припинені всі фінансові та пенсійні відносини з жителями міст і сіл, підконтрольних "ДНР" – 1 грудня, кількість людей біля кас на "Південному" щодня збільшується в геометричній прогресією.
Вівторок, ранній ранок. У крихітному приміщенні автовокзалу – сотні людей, черги до кас починаються ще на вулиці, тягнуться через платформи і ступеневу ганок. Мимоволі доводиться згадати "незлим тихим словом", як кілька років поспіль міська влада Донецька доводили громадянам, що "Південний автовокзал" потребує лише косметичного ремонту, але аж ніяк не в капітальному і вже тим більше не в збільшенні розмірів будівлі.
Вершиною турботи градоначальників про простих людей став автовокзал "Західний" на відшибі міста, куди і в мирний час було складно доїхати, а вже зараз і поготів – район "Західного" знаходиться під постійним обстрілом.
З "Південного" народ намагається виїхати у всіх напрямках, щоправда, для цього доводиться вистоювати в черзі по кілька годин.
Артемівськ, Маріуполь, Селидове, Красноармійськ, Волноваха – "найпопулярніші" міста, куди квитки беруть пачками. Взяти квиток день в день – нереально, в кращому випадку – на вечірній автобус наступного дня. При цьому не факт, що автобус прийде – так, при нас через поломку був скасований автобус "Донецьк – Вугледар".
Розлючені пасажири намагалися здати квитки без черги, через що біля кас спалахували конфлікти і сварки. "А я вам сказав, що не пропущу "тільки спитати"! – Кипів немолодий добре одягнений чоловік. – Вас вже десять людей таких пройшло, ми півгодини втратили!" Жінок з маленькими дітьми, скриплячи зубами, позачергово пропускають, старих – вже ні. "Тут всі пенсіонери!" – Заявляють люди, які стоять у черзі у відповідь на їхні прохання.
Штовханини і шуму додають люди із зайвими квитками, які намагаються їх продати. "Ми домовилися з одним їхати, а друг захворів – ось один квиток хочу продати, може, комусь треба", – поділився один з них на ім'я Олексій. Касир перевіряє справжність квитка, купленого в Олексія громадянкою, яка не бажає стояти в черзі, і киває – все в порядку, можна їхати. Гроші переходять з рук в руки, радісні покупниця і продавець залишають тісний автовокзал.
На платформах теж стовпотворіння. Багато готові оплатити водієві проїзд і їхати стоячи дві-три години, аби дістатися до потрібного місця. "Мені в соцзабез за довідкою!" – Благально дивиться жінка з крихітною сумочкою в руках. "Всім в соцзабез", – незворушно відповідає водій автобуса на Селидове. Зглянувшись, він бере жінку в салон за готівкову оплату і навіть виділяє їй розкладаний стільчик в проході між сидіннями. Жінка щаслива.
Серед усієї цієї юрби вже з'явилися бабусі й дідусі, які не підводячи очей, просять "на хліб". Донеччани не замислюючись дістають купюри, розуміючи, що пенсіонерам зараз гірше за всіх. "Мені теж треба виїхати. Допоможіть будь ласка!" – Просить бабуся в легкій, не по сезону хусточці на голові. Рум'яна молода людина, яка до цього запально лаялася в черзі, простягає їй 50 гривень зі словами "Прости, бабулю, більше немає!" ...