Життя за межею виживання. Фото: соцмережі
Життя в Донецьку і в інших окупованих бойовиками населених пунктах Донбасу скочується вже не в бідність – у злидні. Молоді працездатні жителі регіону змушені працювати за копійки, які, до того ж, не завжди платять вчасно. Сегодня.ua дізналася, як виживають мирні жителі на окупованих територіях – на чому економлять і наскільки бояться насувається зими.
"Вибачили" нам зарплату за три місяці"
Донецькі медики і вчителі мало не в один голос заявляють: працюють за копійки, а зарплату за весняні місяці їм взагалі "пробачили".
"У мене зарплата близько 5000 рублів (1730 гривень за курсом Нацбанку України. – Авт.). І це тому, що я взялася читати додаткові предмети, – розповіла Сегодня.ua викладачка однієї з донецьких шкіл Анна. – Колеги отримують в середньому 4000-4500 рублів (1384-1557 гривень). Навесні була затримка за зарплатою майже три місяці, а нещодавно нам повідомили, що ніхто цей борг виплачувати не буде, і нам як би "пробачили" ці гроші. Сказати що ми в шоці – не сказати нічого".
Лікарі відзначили, що в деяких установах затримка за зарплатою зараз становить близько двох місяців.
"Замість відповіді на питання "Коли будуть гроші?" Одні керівники починають розповідати нам байку "Про труднощі молодої республіки", інші, адекватні, кажуть, мовляв, хлопці, грошей не буде, їдьте або терпите, – повідомив лікар донецької поліклініки Олег Іванов. – При цьому ми самі купуємо витратні матеріали для приладів і пристроїв, аж до стрічки кардіографа".
За словами лікарів, їх зарплата також коливається в районі 3-4 тисяч рублів, іноді доходячи до 5-6 тисяч.
"Медсестри в маніпуляційних кабінетах якщо отримують на руки 2500 рублів, то це добре. Хоча роботи у них чимало, особливо зараз, восени – хворих з кожним днем все більше", – підкреслив Іванов.
З роботою в Донецьку туго. Фото: соцмережі
Не дочекалися
Бюджетники так і не дочекалися підвищення зарплат на 15%, обіцяного з 1 листопада ватажком донецьких бойовиків Олександром Захарченком. Нагадаємо, він заявив, що раз вже таке витратний і дорогий захід як місцеві вибори перенесено на весну, то вивільнені гроші мають піти на індексацію зарплат співробітникам бюджетних підприємств. Як і всі інші обіцянки Захарченка, далі слів справа не пішла. Бюджетникам же залишається якось викручуватися.
"Соромно зізнатися, але я з сином живу на пенсію своєї матері та її гуманітарну допомогу, – зізналася співробітника одного з міських комунальних підприємств Олена Коровіна. – Якщо раніше на свою зарплату я могла дитину одягти-взути-нагодувати, ще й у парк або кіно зводити, то зараз доводиться вибирати: або нагодувати – або в парк, купити або куртку, або черевики зимові. Рятуємося в комісіонках, хоча і там вже ціни задирати почали".
На гуманітарці виживає значна частина донеччан.
"Бабусин "тормозок" виручає всю сім'ю, – говорить житель шахтарської столиці Євген Бабурін. – Люди вже навчилися готувати купу страв з вівсянки, діляться один з одним, не дають пропасти тим, хто не може себе прогодувати сам. Ну як тут прожити, якщо один шматок м'яса на ринку коштує мало не третину твоєї зарплати?"
М'ясо можуть дозволити далеко не всі. Фото: соцмережі
Шахтарям – зарплату частинами
Основний кістяк робітничого класу Донбасу – шахтарі – також опинилися в незавидному становищі. На деяких шахтах заборгованість доходить до чотирьох місяців, гроші віддають частинами по 10-15%. При цьому вугілля справно продається і не залежується на складах, однак заробленого гірники не бачать.
"Нам сказали, що в цьому місяці грошей не буде, борги колись потім віддадуть", – поділився гірник з Шахтарського району Анатолій Свириденко. За його словами, шахтарі отримували б "пристойні" (по мірках так званої "ДНР") гроші – від 10 000 рублів і вище, якби виплати були вчасно і в повному обсязі.
"А так, коли по частинах, встигаєш напозичав у всіх – і потім починаєш роздавати борги. У підсумку, знову без грошей", – журиться Свириденко.
Іти з підприємства він не збирається – нікуди.
"Воювати я не піду, хоч там начебто і платять пристойно. Ну, а більше йти і нікуди", – пояснив житель Донбасу.
Вважає щастям, що є дружина, яка є співробітником українського підприємства, виконує роботу вдома і отримує зарплату на банківську карту.
"Дружина – моя рятівниця!" – не без гордості говорить донецький шахтар.
Віддалена робота-рятувальниця
Робота на віддаленій роботі – рятівний круг для багатьох донеччан. Завдяки ній вони офіційно працевлаштовані, отримують зарплату, платять податки і заробляють трудовий та пенсійний стаж.
"Я веду інтернет-магазин, перебуваючи в Донецьку. Робота в основному на комп'ютері і телефоні. Слава богу, мобільний зв'язок у нас працює, так що я можу спокійно вести справи", – розповіла донеччанка Ірина Зарицька.
Інша мешканка шахтарської столиці займається бухгалтерським обліком, також рідко виходячи з квартири.
"Всі дані я отримую по електронній пошті, у мене так два підприємства працюють", – поділилася Олександра Синиця.
Програмісти і веб-розробники, рекламні та контент-менеджери, коректори та редактори, дизайнери та багато інших навчилися працювати у віддаленому доступі від основного виробництва.
"На даний момент це найкращий вихід зі сформованої ситуації, і я радий, що працюю не на бойовиків, а на свою державу! – заявив програміст Кирило Шашков. – Отримати готівку з банківської картки зараз не проблема, головне – їх заробити".
Та й з грошима вибір не великий. Фото: соцмережі
На роботу – як на фронт
При цьому через військове протистояння, що розгорнулося на Донбасі різні галузі бізнесу практично повністю припинили своє існування. Багато підприємств не в силах триматися на плаву, просто закрилися, а колись процвітаючі співробітники опинилися на узбіччі ринку праці.
"З початком війни туристичний бізнес цілком зупинився. Більшість турфірм позакривалися. Природно, що колишні менеджери зараз не користуються попитом серед місцевих роботодавців. Довелося шукати іншу роботу. Довго сидів без діла, від безгрошів'я пішов таксистом працювати на своїй машині. У день виходить заробити 150-200 рублів чистими, які залишаться після оплати бензину і операторам за замовлення, – розповідає донеччанин Юрій Дремов. – На кожну зміну – як на фронт: невідомо хто до тебе в машину сяде, а раптом по голові дадуть або пістолет до потилиці... Грошей з собою у мене завжди небагато, але з машиною прощатися не хочеться. Та й клієнти трапляються різні, якось п'яних у формі підвозив – не заплатили. Просто вийшли і пішли, сказали: "Скажи спасибі, що окопи копати не забрали". Абияк доводиться виживати. І це враховуючи те, що майже кожен день доводиться не тільки розвозити клієнтів, а й шукати працюючі заправки. Так що життя зараз перетворилося на виживання, кінці з кінцями ледь зводяться".
Пережили не одну кризу
Важкі часи вчать жителів окупованих територій нехитрим премудростям. Живучи під гнітом бойовиків багато донеччан прагнуть економити практично на всьому, і в умовах досить хиткою фінансової ситуації запасаються продуктами на кілька тижнів вперед.
"На чому доводиться економити, приміром, якщо раніше купували соки, то тепер намагаємося самі варити компот – та хоч з тих же сухофруктів. Дуже багато допомагають порадами батьки і бабуся. Люди тієї гарту свого часу пережили не одну кризу, і життєвий досвід у них накопичився достатній. Підказують, де і на чому можна заощадити, – розповідає донеччанка Юлія Стрельцова. – Напевно, раніше я б не морочилися з консервацією – якщо треба, просто, купила б це в супермаркеті. Але, цього літа не без допомоги старшого покоління навчилася закривати огірки і помідори. Також зараз намагаємося робити запаси. Кілька мішків картоплі, цибулю, овочі, макарони – намагаємося запастися по максимуму. На роботі зарплату платять з перебоями, розмови почалися про закриття і повальне скорочення. Так що невідомо, наскільки важка буде зима".