Стела на в'їзді в Слов'янськ. Фото: Соцмережі
Рівно два роки тому місто Слов'янськ з населенням понад 100 тисяч жителів став епіцентром військового конфлікту на сході України. Саме тут в квітні 2014-го пролунали перші постріли, були захоплені всі адміністративні будівлі і всюди зірвані українські прапори. 13 квітня РНБО повідомив про початок антитерористичної операції, 14 квітня відповідний указ підписав в. о. президента України Олександр Турчинов. І якщо Слов'янськ і Краматорськ звільнили менш ніж через три місяці, то головні міста регіону досі продовжують перебувати під окупацією.
Три місяці – вічність
"Коли захопили Слов'янськ, ніхто не розумів, що відбувається, і на що чекати далі. Шок почав приходити набагато пізніше, коли навколо міста почалася війна, літали вертольоти і літаки, а місто стрясали вибухи. Три місяці боїв здалися нам майже вічністю, – згадує жителька Слов'янська Ірина Чуюмова. – Після захоплення продукти в місті закінчилися до другого тижня. Бували перебої то з водою, то зі світлом. з відходом "ДНР" життя повернулося. Виплатили пенсії, зарплати. Газ, світло, вода – є. Роботу можна знайти, в магазинах повно продуктів... Військових на вулицях, звичайно, стало менше, ніж два роки тому. Тоді було багато саперів, які місто розмінували. Зараз солдат менше, ставлення у нас до них цілком нормальне, не можу сказати, що вони неадекватно якось поводяться". Загальні роботи з розмінування Слов'янська закінчені і місто майже чистий. Хоча періодично надходять дзвінки від людей, які знайшли вибухівку у себе в городі...
Фото: AFP
"Живемо як зазвичай"
Слов'янськ хоч місто й невелике, але вже важливіші Донецька буде. Тут законні органи влади, банки, магазини, суди, є зв'язок із зовнішнім світом у вигляді автобусного і залізничного сполучення. Сюди часто їдуть з окупованих територій, щоб, наприклад, оформити документи, свідоцтва про народження або смерті. Тут закінчуються ремонти постраждалих під час окупації від обстрілів будівель і жителі вже щосили підписують петиції про будівництво велодоріжок, в соцмережах обговорюють, де краще провести травневі свята, а в реалі з'ясовують, чому пропадає електрика в центрі міста і коли ліквідують прорив водопроводу. "Живемо зазвичай, майже як раніше. Вулиці ось перейменували, ми поки не звикли, що колишня вулиця Леніна – тепер Університетська, а вулиця Калініна стала Учительській, – каже місцевий житель Ігор Калішевський. – Але заради того щоб був мир, ми готові до всього".
Слов'янськ став одним з основних міст для переселенців з окупованих територій поряд з Краматорськом і Маріуполем.
"За останні пару років ціни на квартири у нас підскочили майже вдвічі, – розповідає житель Слов'янська Семен Гарань. – Мої друзі з Донецька приїхали до нашого міста переселенцями, знімають "двушку" за 2000 грн, хоча до війни подібна квартира здавалася трохи вище тисячі. Через наплив людей до нашого міста ціни на оренду піднялися. А ось продукти у нас дешевше, ніж в Донецьку". Переселенка з Донецька Владислава Крук підтверджує: дійсно, дешевше, хоча для тих, хто змушений оплачувати знімне житло, теж дорогувато. "Після того як два місяці тому почалася тотальна перевірка переселенців, з'явилася проблема з виплатами – грошей не дають, поки всі довідки не збереш. Але ж у переселенців кожна копієчка розписана по днях. Так що в цьому плані важко", – говорить жінка.
Допомагають не всім
Також багато жителів Слов'янська скаржаться на те, що змушені відновлювати житло за свої гроші. "Так, є кілька багатоповерхівок, які відновила держава, навіть по телевізору показали. Але люди з приватного сектора просто вовком виють. Будинки зруйновані, а у людей немає грошей заново їх відбудовувати. Влада допомагає лише частково: десь вікна поставили, десь то шифером допомогли, десь – будматеріалами, але це лише крапля в морі, – каже місцева мешканка Антоніна Кузьмівна. – Так це в Слов'янську, а якщо поїхати в село Семеновку, майже нічого не відновлено. Схожа ситуація і в селищі Черевковка – багато будинки стоять розбиті".
Руйнування в 2014 році. Фото: AFP
Деякі підприємства в Слов'янську закриті або серйозно скоротили штат співробітників, якісь так і не відновилися після бойових дій. "На підприємстві, де я працюю, раніше був колектив з 40 осіб, а зараз – чотири. Раніше продукцію в Росію продавали, а зараз нікому. Через те що у людей немає роботи і грошей – деякі магазини так і не відкрилися. По місту кругом можна побачити вивіски "Оренда". Купівельна спроможність дуже низька. У мене друзі, щоб вижити, переїхали жити на дачу без будь-яких зручностей, а квартиру здають. Їм просто дочку потрібно вчити, а знайти інший вид заробітку не можуть", – каже житель Слов'янська Олександр Жуков і додає: "Але найстрашніше для нас – повернення бойовиків".
У Слов'янську ще добре пам'ятають спустошені магазини, закриті підприємства і постійну стрілянину. "Люди таке випробували, що більше не хочуть. Навіть затяті прихильники" ДНР "порівнюючи, що відбувається сьогодні в Донецьку, вже давно стали за Україну. Взагалі потрібно сідати за стіл переговорів – не можна допустити нових бойових дій. Тому що зруйнованих будинків, мостів, доріг, заводів стане ще більше, і їх роками потрібно потім відновлювати. Але у мене таке відчуття, що люди, які роблять на війні бізнес – просто вже не хочуть миру", – вважає Антоніна Кузьмівна.
Доля Штепи
З інтересом стежать слов'янці за перипетіями навколо колишнього мера міста Нелі Штепи, обвинуваченої в тероризмі і посяганні на територіальну цілісність.
Їй загрожує довічне ув'язнення. Суди проходять в Харкові, і там епатажна градоначальник залишається вірною собі: співає пісні, клопоче про виклик до суду президента України, прем'єр-міністра, голову СБУ та інших офіційних осіб в якості свідків. "Штепа не перешкоджала сепаратистам в місті навесні 2014 року, але швидше за все, робила це через страх перед тисячами неадекватних мужиків", – говорять багато слов'янці. Інші ж вважають, що вона підтримувала бойовиків, і тюремний термін для неї повинен бути дуже довгим.