Рік тому невелике місто Іловайськ буквально не сходило зі стрічок новин. Сьогодні ж про нього згадують тільки разом з трагічними подіями на Донбасі в серпні 2014 року. Тим часом життя в крихітному містечку буквально завмерло: вулиці безлюдні, сповнені бродячих собак, а обвуглені будинки на кожній вулиці нагадують про бойові дії в місті. Сегодня.ua побувала в Іловайську і з'ясувала, як живе місто.
Іловайськ і до війни не особливо радував око і не міг похвалитися особливою розкішшю. Жителі виживали за рахунок найбільшого залізничного вузла, який колись навіть називали "Південними воротами" СРСР. Після минулорічних подій місто стало виглядати ще гірше: розбиті будинки, згорілі багатоповерхівки і рвані дірки в парканах. І так виглядає буквально кожна вулиця. Вид багатьох будинків змушує здригнутися. Наприклад, завали сумнозвісного двоповерхового будинку по вулиці Шевченка, який повністю вигорів в результаті влучання снаряда, так і ніхто не розібрав. Судячи з вигляду будівлі, навіть і не намагався. Місцеві жителі кажуть, обгорілий труп загиблої в цьому будинку жінки кілька місяців пролежав серед завалів, поки рештки все ж не поховали. Зате поруч з будинком з'явився меморіальний камінь, який не полінувалася встановити призначена бойовиками влада міста.
Фото: С. Іванов
"За рік у нас тут нічого особливо не змінилося. Розбиті дороги, зруйновані будинки стоять, нікому до них діла немає. Нам все свята-ярмарки влаштовують, а те, що людям похилого віку їсти нічого, так це нікого не хвилює, – розповів житель Іловайська Олександр Сіроножко. – Вдень містом швендяють бойовики, робити їм тут нічого, їм нудно, вони п'ють. Як стемніє – страшно вийти з двору, собаки бездомні бігають зграями. Загалом, не життя, а якесь існування".
На диво, залізничний вокзал міста цілий. Правда, величезна будівля безлюдна, а парадний вхід неабияк заріс бур'яном. Давно вже сховалися в траві і окопи, які викопані уздовж всієї площі навколо вокзалу. Місцеві жителі кажуть: будівлі вокзалу дійсно пощастило, а от залізничне депо серйозно постраждало. Там на шляхах застигли згорілі товарні вагони, електропоїзди, а в ремонтному будівлі все так само зяють дірки від снарядів.
Фото: С. Іванов
"Раніше половина жителів міста на залізниці працювали, зараз там тільки щасливчики трудяться, – пояснює місцевий таксист Андрій, киваючи на земляків у заношених помаранчевих жилетках. – Всі, хто міг, виїхали з міста, і не тому, що місто зруйноване, а тому, що роботи немає. Я б і сам поїхав, та в мене літня матір. Займаюся візництвом, іноді ще й у Маріуполь людей вожу. Ось і вся робота".
До слова, дошка оголошень неподалік від вокзалу рясніє пропозиціями про роботу. Правда, в Росії. Потрібні охоронці, будівельники, збирачі меблів. Останнім, наприклад, обіцяють зарплату в 22 тис. рублів (приблизно 7200 грн), що за тутешніми мірками величезні гроші. Втім, судячи з того, що номери телефонів на оголошеннях незаймані, охочих немає. Це й не дивно – молоді в Іловайську залишилося, м'яко кажучи, мало. Поруч з пропозиціями про роботу афіша концерту в місцевому Палаці культури. Перше, що кидається в очі – вона акуратно намальована від руки: спочатку під олівець, а потім дороблена гуашшю. До слова, на вулицях часто зустрічаються і пропагандистські стенди схожою ручної роботи. Наприклад, на одному з адміністративних будівель біля площі Леніна таких красується аж два. "Донбас ніхто не ставив на коліна", – свідчить один з них, прикрашений георгіївською стрічкою.
Поряд з площею на зупинці зібралося близько десятка пенсіонерів. Судячи з того, що протягом півгодини літніх людей з величезними сумками не стає менше – міський транспорт ходить рідко. Про політику на зупинці пенсіонери не говорять, обговорюють тільки одне – ціни. "У магазинах багато всього – але дуже дорого, дорожче навіть, ніж у Донецьку. Я вже не пам'ятаю, коли і м'ясо їла, – зізнається зі сльозами 80-річна Ганна Терентьєва. – Ось, загляньте в мою сумку: кілограм картоплі, цибуля, капуста, хліб і кістковий фарш. Це все, що я змогла собі дозволити в магазині. Уже сил ніяких немає так жити!".
Фото: С. Іванов
На площі починає грати музика. Репертуар невигадливий – хіти двадцятирічної давності. Підходимо ближче: виявляється, місцева влада організувала ярмарок. Продавців небагато, втім, як і покупців. Асортимент на ярмарку також дуже скромний. Поруч з нами одна з пенсіонерок акуратно укладає в сумки величезну кількість вермішелі швидкого приготування. "Та хто його знає, що завтра буде! – починає вона чомусь нам розповідати про свою покупку. – Ви що думаєте, мені вона подобається? Я ж кухарем працювала, таке взагалі їсти не можна, але раптом знову стріляти почнуть!"
На дитячих атракціонах, які розташувалися поруч з ярмарком, порожньо. Якимось жвавим карапузом зайнята лише одна машинка. Мабуть, це єдина дитина, яку ми зустріли за весь час. "Так ми не тутешні, ну точніше, зараз тут не живемо, – ділиться мама малюка Аліна. – Приїхали батьків провідати, я з чоловіком зараз в Харцизьк перебралася – там хоч робота є. А тут що... Тут сама безнадія тепер. Навіть не знаю, чи буде колись, як колись..."