У Донецьку затишшя, але це зовсім не означає, що життя увійшло в спокійне русло. У найнебезпечнішому по обстрілах – Куйбишевському районі Донецька – досі чути постріли і вибухи. Так звана "адміністрація міста" днями бадьоро відрапортувала: в зруйноване обстрілами селище шахти "Жовтневий рудник", розташований в кілометрі від аеропорту, почали повертатися люди! І нібито половина виїхали вже живе в своїх будинках і квартирах. Сегодня.ua побувала в селищі і побачила, наскільки це твердження далеке від істини.
Вокзал – ринок
Доїхати на селище шахти можна тільки через залізничний вокзал. Тут немає питань – життя вирує. Ні, звідси не пустили поїзди, сюди як і раніше не доходять трамваї, та й місцевий люд не ходить юрбами. Але тут працює Привокзальний ринок – покалічений, покручений обстрілами ще в минулому році, але живий.
Фото: С. Іванов
Тут знову продають рибу і яблука, гумові калоші і картаті сумки, кошенят і цуценят. Довгі черги за картоплею і крупами, за соняшниковою олією власного віджиму (судячи з пристосованої від чогось тари) і помідорами. Ціни не дешевше, ніж на інших ринках. Громадяни супляться, підраховують, але беруть. Вражає величезна кількість бродячих собак. Вони бігають по ринку зграями. Серед них є прокліпсовані, але таких мало. В основному, бездомні шаріки й тузики виглядають хворими.
"Порекомендували зняти квартиру"
На селище шахти "Жовтневий рудник" ходить автобус 6-а. Пасажири – від 50 і старше – перемовляються за життя, притримуючи сумки з кабачками, що визирають звідти. Бояться майбутньої зими і взагалі всього. "У нас в будинку після бомбардування з січня опалення не було. Перебивалися як могли – я в трьох шубах спала. Набирала окріп в пляшки і з ними під ковдру. Цього року опалення обіцяють дати, але зараз багато чого обіцяють", – ділиться пенсіонерка , до якої сусідка звертається "Ганна Семенівна".
З розмови зрозуміло, що в будинку Ганни Семенівни майже кожна квартира, так чи інакше, постраждала від снарядів. І якщо опалення включать, навіть при невеликому морозі через кинуті квартири опалювальна система вмить охолодиться. "Он, подивіться, на третьому поверсі квартира кинута, на четвертому, на п'ятому... – показує з автобуса на свій будинок, в якому видніються розбиті вікна, пенсіонерка. – Господарі поїхали, втекли від війни, вставляти нові вікна нікому. А он взагалі рами немає! Кажуть, що комунальники планують в таких квартирах зрізати батареї і тільки після цього включити опалення. От і все відновлення! Будуть ламати, а не будувати!"
Пасажири підключаються до розмови. Хтось згадує райдужні обіцянки т.зв. "чиновників від ДНР", мовляв, війна закінчилася – тепер заживемо! Всі зневажливо хмикає – не вірять. "Хто міг – поїхав і повертатися не збирається, – каже чоловік із саджанцем, загорнутим в газети, що випускаються на гроші бойовиків. – Я ходив до райради, питав, може, куди відселять в безпечний район, де є всі умови. Сказали, мовляв, всі гуртожитки зайняті – переселяти нікуди. Порекомендували зняти квартиру! А за що мені її зняти – 2200 російських рублів пенсія (приблизно 680 гривень, – Авт.). З такими цінами жити я за що буду?! Виходить нам або помирати від холоду, або вмирати з голоду! Зате по телевізору розповідають про те, як і житло всім нададуть, і все відремонтують".
Фото: С. Іванов
"Який сенс прибирати?"
Зупинка – ринок на "Жовтневому". Згорілий, порожній, чорний. Уздовж дороги два-три розкладних столика з сухою вермішеллю, крупами, булочками. Продавщиці явно не ждуть покупців і, здається, щиро дивуються, якщо до них хтось поспішає.
На селищі тиша буквально ріже слух. Людей практично немає, не чути шуму машин або дітей, які грають на дитячому майданчику дітей. Під ногами хрумтять обламані гілки і осколки шибок. Більше року тут – біля дороги, у дворах і на майданчиках ніхто не прибирає, хоча сміття все-таки вивозять – подекуди контейнери стоять випорожнені, а подекуди аж тріщать, забиті будівельними відходами. Двірники в новеньких яскраво-помаранчевих жилетах діловито прибирають сухостій і розводять багаття біля місцевого ДК.
"Краще б шибки прибрали!" – зло кидає чоловік, який проходить повз. Дійсно, шибки, уламки конструкцій, асфальту і проводів валяються скрізь. Їх чомусь не прибирають. Не латають дірки, не ставлять нові вікна, не лагодять електропроводку та водогін – он як вода біжить по дорозі з люка...
Фото: С. Іванов
"Який сенс прибирати, якщо можуть почати стріляти? – немов відповідає на наше непоставлене запитання одна з двірників. – От коли буде стабільність, буде тихо – будемо прибирати. А то вчора знову стріляли десь на Спартаку (селище в північній частині Донецька. – Авт.). Хто говорить, що війна закінчилася? Нічого ще не закінчилося".
На підтвердження її словами за горизонтом щось гулко бабахає, потім чується автоматна черга. Двірники зітхають, не повертаючи голови на звуки.
Пияцтво і параноя
На вулиці Маршала Жукова, на Кремлівському і Колгоспному проспектах ми не зустріли нікого молодше 40 років. Молоді як такої тут не залишилося, якщо не рахувати бойовиків, які приїжджають на шахту "Жовтневий рудник". Шахти як такої вже немає – затопили і розрізали на метал, а ось військовій базі на її місці – вже скоро рік як. Біля шахти ходити не можна – можуть затримати як шпигуна. Це нам розповіли місцеві жителі. В очах місцевих, всякий, хто щось запитує, вже підозрілий, складається відчуття, що жителів селища накрила повальна параноя і підозрілість – мабуть, позначається життя під безперервним обстрілом. Можливо, з цієї ж причини тут дуже багато п'яних, а ще немає і 12:00 дня. Стандартні "трійки" по чарці нетвердою ходою проводжають один одного уздовж метрових заростей амброзії, яку ніхто не викошує – тому що "стабільності немає".
Покалічений колишній "засядьківський" магазин зяє дірками і поламаними вітринами, асфальт навколо побитий осколками. Сюди прилетіло ще в минулому році, і поки ніхто не розібрав завал. Зате справно зрізані всі дроти уздовж тролейбусної лінії. Колись на селище їздила рогата "десятка". Коли поїде наступного разу – невідомо. Дротів для неї немає. Взагалі.
"Стабільності немає"
П'яти- і шестиповерхівки по Кремлівському проспекту – страшне видовище. Обвуглені вікна, балкони, що звалилися, дірки в стінах. Причому з усіх боків, ніби лупили по нещасних домівках з різних кінців світу. Мешканці, що залишилися в квартирах, намагаються приладнати те, що відпало і лагодять розламане, а якщо вітер видуває фіранку з розбитого запорошеного вікна – значить, господарі давно перемістилися в безпечне місце і поки не ризикують приїжджати. Втім, з одного під'їзду виходить гучномовна жінка, яка розповідає комусь у дворі, що, разу вже приїхала, то зварила компот. "Вода є, так!" – радісно повідомляє вона невідомому співрозмовнику, і ми не можемо не порадіти разом з нею.
Фото: С. Іванов
"Ми таке пекло пережили, що тепер вже нічого не страшно! – ділиться одна з місцевих мешканок. – На нашу дому вісім разів поспіль з танка вдарили – снаряди наскрізь будинок прошили. А ми в цей час за стінкою ховалися... Це не передати, але і не дай бог комусь відчути на собі. Коли стоїш, трясешься в квартирі, навіть боячись спуститися в підвал, а по будинку луплять з танка!".
На сонечку біля одного з під'їздів гріються три бабусі сучасного вигляду, які проводжають нас пильними очима. "А де тут ЖЕК?" – викручуємося ми. Бабусі махають рукою невизначено: "Он туди. Але там – тільки за житлоплощу. За комуналку треба в службах платити". Ввічливо перепитую, про яку комуналку йде мова, якщо вода, електрика та опалення з'являються швидше рідко, ніж часто в цьому нещасному місці. Бабусі не відповідають на настільки дивне запитання, воліючи мовчки змальовувати очима підозрілих перехожих.
Ми йдемо на зупинку автобуса по зритій снарядами асфальтовій доріжці. Ось в дірці стирчить болванка від снаряда, навколо неї вже виросла трава. Ось якісь дивні мотки дроту біля стовпа і дуже хочеться вірити, що це не розтяжка, наприклад.
Гнітючий вигляд і стан райончика, який колись кипів життям. Чому його не приводять до ладу – загалом-то, зрозуміло, "стабільності немає". Дуже дико на фоні побаченого виглядають оголошення на стовпах, що в селищі відкрилися дитсадок і працює школа. На жаль, селище розбите, малолюдне і поки не має шансів на повернення до нормального життя.
Власне, і самі "керівники району" визнають – справи кепські. "У нас на сьогоднішній день майже 5000 розбитих будинків, і це не всі будівлі, про руйнування яких вже заявили власники. Це Жовтневий, це Майданчик, це Північне і Азотне селища, – поскаржився так званий глава Куйбишевського району Іван Приходько. – Зараз ми не маємо можливості готуватися до зими, зокрема, на Жовтневому селищі. Будинки розбиті, ситуація досить складна. Ми зможемо тільки з опалення "живити" лікарню № 21 і то в автономному режимі".