Молитва матері має велику силу. Фото: blogs.pravostok.ru
Бувають випадки, коли Господь відповідав на наполегливе прохання, яке суперечило Його волі, але було дуже бажане тими, кого Він любив. В цьому плані дуже показовою є історія, розказана матір'ю декабриста Кіндрата Рилєєва.
Коли маленькому Кіндрату було всього три роки, він небезпечно, безнадійно захворів. "Він не проживе й до ранку", – сказали лікарі. Малюк, задихаючись, метався по ліжку, стискаючи змарнілі ручки, вже не пізнаючи свою матір. "Радість, щастя, скарб мій, невже ти підеш від мене?! Ні, це немислимо! ..Хіба можу я пережити тебе! – шепотіла мама маленькому Кіндрату, обливаючи сльозами ці дорогі ручки. – Хіба немає порятунку? Є він, є! Порятунок – одне милосердя Боже..."
МОЛИТВА МАТЕРІ . У відчаї своєму впала мати перед Спасителем і палко молилася про одужання своєї крихітки. Молилася так, як ніколи потім не могла. Тоді вона всю душу свою вклала в слова незаученного звернення до Господа. Багато годин тривав молитовний екстаз. "Пам'ятаю тільки, що всім єством моїм опанувала якась незрозуміла, світла радість, якесь тихе почуття спокою, – згадувала мати. – Мене точно щось заколисувало, навіваючи сон. Повіки мої стали тяжкими. Я ледь піднялася з колін і, сівши біля ліжка хворого, спершись на нього, негайно ж забулася легким сном. – Досі не можу зрозуміти, чи був то сон чи я дійсно почула чийсь незнайомий, але такий солодкозвучний, що мені промовляв: "Схаменися, не моли Господа про одужання... Він, Всезнаючий, знає, навіщо потрібна тепер смерть дитини. З благості, з милосердя Свого хоче Він позбавити його і тебе від майбутніх страждань. Що, якщо я тобі покажу їх? Невже і тоді будеш ти все-таки молити про одужання?" – "Так, буду! Все-все віддам, прийму сама які завгодно страждання, аби він, щастя мого життя, залишився живий!" – казала мама Кіндрата, з благанням звертаючись в ту сторону, звідки чувся голос, марно намагаючись розгледіти, кому він може належати. "Ну, тоді йди за мною", – сказав голос. І вона, підкоряючись йому, пішла за ним.
БАЧЕННЯ . Перед собою вона бачила тільки довгий ряд кімнат. У першій лежала умираюча дитина. Тільки він уже не вмирав, а тихо і солодко спав – з легким рум'янцем на щоках, посміхаючись уві сні. Крихітка була зовсім здорова! Вона хотіла підійти до його ліжечка, але голос уже кликав її в іншу кімнату. Там він був уже міцним, сильним, жвавим хлопчиком, який починав вчитися – на столі перед ним лежали книжки, зошити. Далі, поступово, мати бачила його юнаком, потім дорослим, на службі. Але ось і передостання кімната. У ній сиділо багато зовсім незнайомих їй осіб. Вони жваво радилися, сперечалися, галасували. Син Кіндрат з видимим збудженням говорив їм про щось. Але тут вона знову почула голос, і в звуках його були вже більш грізні, різкі ноти: "Дивися, одумайся, божевільна! Коли ти побачиш те, що ховається за завісою, що відокремлює останню кімнату від інших, ти вже не зможеш нічого змінити! Краще терпи, не проси життя своїй дитині подібно до ангела, що не знає житейського зла". Але вона закричала: "Ні, ні, хочу, щоб жив він!". Тоді завіса повільно піднялась – і вона побачила шибеницю із закривавленим тілом свого сина.
РЕАЛЬНІСТЬ . Коли мати прокинулася, син спокійно і солодко спав. Незабаром, прокинувшись, він простягнув ручки і покликав маму. Та стояла, як зачарована. Треба було бачити здивування одного з ескулапів, який приїхав на інший день довідатися про час кончини хлопчика, коли няня замість трупа показала йому Кіндрата, який спокійно сидить на ліжку, здорового і веселого. "Та це ж диво!" – вигукнув лікар. Час йшов, а сон матері збувався з буквальною точністю у всіх, навіть найдрібніших подробицях: і юність його, і таємні збори, і шибениця...