Одну зі станцій київського метро - «Святошин» - назвали на честь Миколи Святоші.
Якщо говорити сучасною мовою, то історія Миколи Святоші (цього святого православний світ шануватиме 27 жовтня) була дауншифтингом за звичаями Київської Русі. Дауншифтери – люди, які кидають кар'єру і роботу в офісі, віддають ключі від машини і квартири друзям, купують хатку в забутому Богом селі і живуть "з городу" і з Божою допомогою, причому це прирівнюється практично до подвигу. Тільки от у часи Давньої Русі люди так не зважали. Дауншифтери так дауншифтери. Був князем Святославом, правнуком Ярослава Мудрого, а став воротарем і різноробочим Києво-Печерського монастиря. На таку відмову від мирських благ здатні одиниці. Зробимо тільки ремарку, що до постригу князь Луцька був одружений, навіть мав дітей. Однак земельні наділи його були захоплені половцями. Боротися за повернення майна князь не став. А після смерті дружини, в лютому 1107-го, йде в Печерський монастир, ставши, таким чином, першим князем, який прийняв чернецтво.
ЖИТІЄ МИКОЛИ
У монастирі на "дауншифтера" князівські привілеї вже не поширювалися, та й не хотів він цього. "У Печерській лаврі князя постригли з ім'ям Микола, – говорить намісник Києво-Печерської лаври митрополит Павло. – Більше всіх процвітав у послухах. Спершу працював з братією на кухні, рубав своїми руками дрова і на своїх плечах часто носив їх з берега. Словом, усередині робив і все потрібне для приготування їжі. Його рідні брати, князі Ізяслав і Володимир, не раз змушували кинути монастир і не робити брудну роботу черні. Тільки Миколай не бунтував, а плакав. Спочатку вимолив у братів ще один рік побути з братією на кухні, а пробув там цілих три роки. Причому будь-яку справу виконував зі старанністю і благоговінням. Після куховарні його поставили до монастирських воріт, де він теж пробув три роки, не відходячи нікуди, крім церкви. Звідти його перевезли в трапезну, потім у келію. Нікола всюди служив із готовністю. Звісно, брати-князі навідувалися до ченця, і якщо що приносили, Нікола роздавав мандрівникам, або жебракам, або жертвував на будівництво храмів.
Є такий в Патерику спогад. Був у князя перш лікар на ім'я Петро. Брати підмовляли його вселяти, що чернецтво веде до прямої погибелі. Тому, навідуючись до Николі, який сидів біля воріт у пості й простому одязі, Петро умовляв: "Князю, потрібно тобі подумати про своє здоров'я, щоб не виснажити себе працею і стриманістю. Коли ізнеможешь, незручно буде нести ярмо, яке ти взяв на себе заради Христа. Бог не хоче праці або поста вище сили, але тільки серця чистого і смиренного. Ти працюєш на чорноризців, як куплений раб! Хто з руських князів робив так – твій чи блаженний отець Давид або пріснопам'ятний дід Святослав? Ніхто навіть з бояр не забажав безславного шляху такого життя, тільки один Варлаам, який був тут ігуменом. Не послухаєш моєї поради, приймеш смерть". Багато ще іншого, за дорученням братів його, говорив лікар блаженному, іноді сидячи з ним в куховарні, іноді біля воріт. Блаженний же відповідав йому: "Брате Петре, багато думав я про спасіння душі моєї і розсудив: не треба щадити плоть, щоб вона не обтяжувала похотями дух. Томимий стриманістю і працею, вона змириться, а якщо знемогла, то сила моя – в немочі".
ЧУДЕСА І ЗЦІЛЕННЯ
Не можна сказати, що святий Нікола ніколи не хворів. Бувало всяке. "Дізнаючись про хворобу, Петро готував йому ліки, але, перш ніж він приходив із зіллям, Микола Святоша видужував і не дозволяв себе лікувати, – продовжує владика Павло. – Мало того! Коли сам лікар став хворіти, Нікола попереджав: "Не будеш приймати ліків, скоро одужаєш. Будеш – багато постраждаєш". Той не послухався, випив те, що приготував собі, і мало не помер. І видужав після молитов святого. Знову розболівся лікар, і блаженний послав до нього гінця з посланням: "На третій день видужаєш, якщо не будеш лікувати себе". Лікар послухався і в третій день видужав! Зрадів Петро, прийшов, дякує Миколі. А той йому і відповідає: "Петре, тобі слід постригтися і в цьому монастирі замість мене, тому що я через три місяці відійду від цього світу". Почувши це, лікар Петро впав до ніг його і заплакав. Пообіцяв винайти такі ліки, які б зцілили Миколу: "А і якщо не вилікую тебе, нехай голова моя буде за голову твою, і душа моя за душу твою". Блаженний князь, піднявши плачучого лікаря, сказав йому: "Не сумуй, Петре, краще вдаватись до Господа, ніж надіятися на вельможних. Я ж не потребую лікування для тимчасового життя, бо давно помер я для всього". Сказавши це, блаженний пішов з лікарем до печери і приготував собі місце для поховання. Коли ж прийшли, лікар знову заплакав: "Знаю, що якщо ти захочеш, благаючи Господа, щоб тобі жити ще. Мене ж поклади тут!". Блаженний же сказав йому: "На все воля Божа. В одному образі чернечому да послужимо Йому!". Петро постригся і провів три місяці в молитві і сльозах, а через якийсь час відійшов до Господа. Після його смерті блаженний князь Святоша тридцять років прожив у монастирі, не виходячи в світ. А в день його похорону чи не весь Київ прийшов прощатися з блаженним ченцем.
Волосяниця Миколи Святоші врятувала його брата, князя Ізяслава, від оніміння і не раз виручала в бою.
Після смерті святого стали відбуватися чудеса. Одного разу брат Миколи, Ізяслав, напився води з Печерського колодязя, після чого онімів. Тоді, з благословення ігумена, на хворого наділи волосяницю Миколи Святоші, вмили водою з джерела – і Ізяслав заговорив. З тих пір Ізяслав завжди брав і надягав на себе волосяницю брата, коли захворював – і негайно видужував. І в кожній битві мав він з собою цю волосяницю і залишався неушкодженим. За переказами, лише одного разу після гріха не осмілився надіти її на себе і був убитий на брані".
ЗАСЛУЖИТИ ЛЮБОВ
"Нікола прожив 40 років у монастирі, – продовжує владика Павло. – За його кошти була побудована Троїцька надбрамна церква в XII столітті. Всі кошти, що мав, витрачав в ім'я спасіння душ людських, бачив у всьому волю Божу і отримав любов народну, яка збереглася дотепер. Недарма ж навіть одну із станцій метро – "Святошин" – назвали на честь Миколи Святоші. Сьогодні ми так любимо когось смиряти, радити: ти віддай, ти зроби, а самі палець об палець не вдаримо. Князь змирився настільки, що відмовився від почестей і слави світу, залишився власником лише власної душі, подібно Андрію Первозванному. За це Господь нагородив його різними дарами: пророцтва, целебнічества. І сьогодні до нього приходять люди, просять клопотання і одержують допомогу. У Миколи Святоші був головний дар – любові і милосердя до людей. Людина чиста серцем, сокрушений, бачить Бога. І чого б він не попросив, Господь йому дає. Така людина, очистившись, стає справжньою скарбницею – лугом духовним. Зараз дуже небагато бажають людям спасіння. Та людина, яка благовістить слово Боже, незалежно від того, священик він, єпископ або просто хороший журналіст, – у нього золоті ноги, бо призвів до Христа єдиного покриває безліч своїх гріхів. Праведна людина завжди буде намагатися не дати спокуси іншій людині, а допомогти врятувати душу і привести до Христа. Адже віруючий знає: кожен покутуваний ціною крові Христової".