Сочевиця. Символ зневаги.
"Моя рідня з Донецької області. Востаннє, коли ми зідзвонювалися, то просили переїхати до нас, у Житомир. Вони заявили, що не вважають Україну своєю батьківщиною, хоча народилися і прожили все життя на Донбасі. І взагалі, що Бог дав людині вибір і кожен має право сам вибирати Батьківщину. З тих пір ми не спілкуємося, але мене мучить питання: чи справді людина вправі вибирати собі Батьківщину? Чи не є це блюзнірством з точки зору моральності і духовності?", — Світлана Борисова, Житомир.
Відповідає Тетяна Корсенко, православний психолог:
— На мій погляд, слова "друга батьківщина", "третя батьківщина" звучать досить лицемірно. Батьківщина, як і віра, як і мама, може бути лише одна. Так, людина своєю вільною волею може змінювати те, що дано їй Богом. Але аргумент: "Людина має право вільно вибирати собі батьківщину", — це все одно, що сказати: "Людина має право вільно поміняти маму... Поміняти віру". Звучить просто блюзнірство. А виглядає це, як спроба заглушити голос совісті, обов'язку і любові. Так, людина може залишитися без матері, опинитися поза батьківщиною, після чого спрацьовує почуття вдячності і до тієї землі, що прийняла і вигодувала, і до тієї жінки, яка усиновила і виховала. А принцип визначення батьківщини, як найбільш вигідного місця на землі, — це принцип кочівників, історично відомих, як руйнівники цивілізацій. Як правило, люди, які ратують за "свободу вибирати батьківщину", потім легко продають її за юшку із сочевиці", як Ісав.
У старозавітній притчі Ісав та Яків були близнюками, однак першим на світ з'явився Ісав, тому йому належить право первородства і батьківської спадщини. Ісав був майстерним звіроловом, тоді як Яків жив у шатрах. На думку матері Ревеки, саме Яків більше заслуговував на статус спадкоємця, тому, змовившись з Яковом, вони хитрістю переконали Ісава відмовитися від первородства, запропонувавши натомість юшку із сочевиці. Ісав був голодний і легко погодився. Відносини Ісава і Якова яскраво ілюструють, що одна сторона (Яків) не поважає права іншого на свободу, а інша (Ісав) не дорожить нею й охоче продає, обмінює на безпечність і бажання, щоб за тебе хтось все вирішував і влаштував щасливе майбутнє. Така пропаганда актуальна і сьогодні й живиться різними прислів'ями, як: "Риба шукає, де глибше, людина — де краще". Згадаємо ще гомін ізраїльтян, коли Мойсей виводив їх з Єгипетського краю: "Якби ми померли від Господньої руки в Єгипетськім краї, коли ми сиділи біля казанів з м'ясом, коли ми їли хліб досхочу". Саме через нарікання, недовіру Богові і бажання творити історію самостійно, Бог і покарав ізраїльський народ 40-літніми мандрами по пустелі. Так, людині дана свобода вибору, але за цю свободу вже не Бог, а сама людина несе відповідальність. Відрікаючись від волі Божої, ми втрачаємо свою унікальність, перестаємо бути живими іконами Божої волі. Мало того! Так ми втрачаємо гідність дітей божих і перетворюємося з "творців історії", які часто стають об'єктом диявольських маніпуляцій. Бо батьківщина, віра і мама у людини повинна бути одна.