В Україні збережеться двопартійна система, а Петро Порошенко має всі шанси стати лідером опозиції / Фото: Колаж: Сьогодні
Україна вступить до НАТО швидше, ніж до ЄС. Петро Порошенко обстоюватиме права російськомовних. Зеленський зробить своїм наступником керівника Мінцифри Михайла Федорова. Усі ці твердження звучать не надто переконливо. Але вони вкладаються в реалістичний прогноз післявоєнного майбутнього України, скласти який нас надихнула конференція в Лугано про відновлення української економіки.
На конференції було озвучено фантастичну цифру: нам знадобиться 750 мільярдів доларів протягом 10 років. Щоб отримати ці гроші, Україні доведеться докласти значних зусиль.
Прогноз про те, як розвиватимуться події, ми зробили, наслідуючи наукову логіку американського політолога Джорджа Фрідмана, автора книги Наступні сто років: прогноз на XXI століття. Світові прогнози Фрідмана вже почали збуватись.
Україна після війни
Захід нам допоможе, гроші Росії будуть спрямовані на відновлення України, новітній план Маршалла – все це більше гасла, які допомагають не впасти у зневіру в воєнний час. Україна зіткнеться із серйозними проблемами, щойно припиняться воєнні дії.
Ці проблеми стосуватимуться кожного, але все-таки різні сфери постраждають неоднаково:
- Найсерйознішу шкоду зазнає український промисловий капітал. Багато великих підприємств уже зруйновано внаслідок ударів ворога. Щоб їх відбудувати, будуть потрібні значні кошти, яких може і не бути. Також великі вливання коштів у післявоєнний час здаватимуться ризикованими через перспективу поновлення боїв. Певні промислові групи можуть піти з ринку.
- Також постраждає банківська система. У неї виникнуть проблеми через очевидне нині зниження курсу гривні до світових валют. Друга проблема – неповернення кредитів як від великих позичальників, так і від фізосіб, що буде пов'язано зі знищеним майном, банкрутствами, виїздом за межі України. У цій ситуації банки не зможуть активно інвестувати кошти в економіку. Строго кажучи, українські банки цього й так ніколи не робили.
- Зовнішньої фіндопомоги виявиться замало, щоб вирішити ці та інші проблеми, що постануть перед країною.
Зеленський та його уряд намагатимуться компенсувати ці діри тим, що вони вміють робити найкраще. А саме: вони шукатимуть зовнішніх інвесторів та залучатимуть їхні кошти. Власне, Зеленський не має жодного іншого шляху, який після війни допоміг би зупинити сповзання України в прірву.
Зеленський та його команда під час війни показали чудову здатність до переговорів, навіть жорстких та ризикованих. Ці переговори допомогли Зеленському домогтися постачання важких озброєнь – того, чого Захід не хотів робити у перші тижні війни. Також ці переговори допомогли Зеленському обрости зв'язками на Заході й зрозуміти логіку прийняття рішень у західних політичних колах. Це стане у пригоді на етапі повоєнної відбудови.
Шлях через інвестиції компенсувати воєнні втрати української економіки для команди Зеленського є найімовірнішим. Це і буде його повоєнна політична програма.
Задля досягнення своєї мети команді Зеленського доведеться швидко провести реформи, з якими Україна зволікала в останні роки. Будь-яка фінансова допомога Україні після війни також залежатиме від ефективності цих реформ. Зокрема, це стосується роботи антикорупційних органів – усіляких там НАБУ, САП, антикорупційних судів. Також потрібно буде ухвалити законодавство проти відмивання грошей.
Вступ до НАТО з економічних міркувань
Колишня влада тією чи іншою мірою була залежна від українського промислового лобі, яке, як могло, перешкоджало відкриттю ринків для західного капіталу. Просто наші не хотіли конкурувати з американцями та європейцями, у яких, безумовно, більше коштів, більше досвіду, найпередовіші технології.
Це добре видно з історії з продажем землі. Найзапеклішими противниками, що впливали на громадську думку, були "лендлорди" – власники великих агрохолдингів, які обробляли землю, не витрачаючи коштів на її придбання. В Україні близько 45 холдингів володіли майже всіма землями сільгосппризначення.
Після війни вплив промислового лобі ослабне. Навіть не тому, що Зеленський такий чесний та незалежний. Просто у промисловців не вистачить ресурсів – по них воєнні дії вдарять найсильніше.
Але залучити інвесторів буде непросто навіть за умов прозорої економіки, коли всі працюють за законом та конкурують нарівні. Причина – загроза поновлення війни з Росією.
Хоч би на яких умовах було укладено мир чи перемир'я, ця загроза здаватиметься реальною. У поновленні воєнних дій, наприклад, абсолютно переконаний Олексій Арестович. Західні інвестори побояться вкладати значні кошти в українську економіку, оскільки ці кошти можуть бути знищені під час нової війни. Але тут є очевидне рішення – вступ до НАТО.
Зараз вступ до НАТО видається малоймовірним. Однак Україна вступить до НАТО зовсім не протягом десятиліть. Здогадно, це станеться через 2–3 роки після припинення воєнних дій. І ймовірно, раніше, ніж вступ України до Євросоюзу.
НАТО розглядатиметься як гарант безпеки. Незважаючи на загрозливу риторику, Росія, яка нападала на Грузію, Молдову, Україну, ніколи не чіпала країни Північноатлантичного альянсу і навряд чи зважиться на це в майбутньому. Можна припустити, що Україна вступить до НАТО за якоюсь спеціальною процедурою. Це станеться в той момент, коли Росія значно ослабне у військовому та політичному сенсі.
Вступ до НАТО буде економічно мотивованим. Це буде зовнішня гарантія для інвесторів щодо захисту їхніх коштів. Внутрішніми гарантіями будуть антикорупційні інституції, що повноцінно працюють.
Після другої каденції Зеленському доведеться шукати наступника
Зеленський, який тепер має безумовну підтримку, легко переобереться на другий строк на виборах 2024 року. Це станеться, ймовірно, навіть якщо наступні два роки будуть надзвичайно важкі. І навіть якщо його рейтинг протягом цих двох років неухильно знижуватиметься.
За цей час Зеленський зможе реалізувати свою повоєнну програму: відновлення економіки, боротьба з корупцією, залучення іноземних інвестицій.
Це майже неминуче, оскільки альтернативою весь час буде сповзання у хаос та втрата влади. Зе-команда має шанс виграти і вибори в 2028 році, хоча сам Зеленський не зможе висуватися на пост президента.
Його найімовірнішим наступником є Михайло Федоров, глава Мінцифри. Причина в тому, що роль Федорова у повоєнних реформах значно зросте, стане ключовою.
Адже електронне управління державою – найкращі ліки від корупційних зловживань. Гроші в електронному вигляді складніше сховати. А електронні декларації можна перевіряти без людей.
Навіть за тієї високої підтримки, яку Зеленський має наразі, в Україні малоймовірний сценарій узурпації влади. У нашій країні буде двопартійна система. Альтернативою курсу Зеленського може стати тільки партія Порошенка.
Чому в Україні буде двопартійна система
Незважаючи на велику кількість політичних партій, в Україні вже існує двопартійна система. Причина – в особливостях устрою країни.
В Україні був промисловий південний схід, де від нормального функціонування великих підприємств залежав добробут цілих міст, таких як Кривий Ріг чи Маріуполь. Підприємства були націлені на експорт, тому їм потрібна була недорога робоча сила та стабільна гривня. Інтереси промислового сходу обстоювала, наприклад, Партія регіонів за Януковича чи безіменна партія Кучми. Його як "червоного директора" обирали жителі сходу.
Збірна партія сходу була консервативною, її ідеологами свого часу виступали такі люди, як Азаров або Порошенко. Коли Порошенко був президентом, то захищав інтереси промисловців. Він і сам був великим промисловцем, коли володів підприємством "Кузня на Рибальському".
Консерватори виступали за бюджет без дефіциту та стабільну гривню. Це потрібно було, аби успішно продавати за кордон українські товари. Доходи українців їх цікавили набагато менше. Ще й тому, що дешева робоча сила робить експорт дешевшим, отже, конкурентнішим.
Також в Україні є центральні та західні області, де переважав середній та дрібний бізнес. А великий бізнес із західних регіонів був націлений на імпорт. Прикладом може бути Олександр Герега, господар гіпермаркетів "Епіцентр К".
Таким людям, як Герега, не дуже важливо, скільки Україна експортує товарів. Герезі важливіше, щоб українці були досить заможні, щоб купувати більше товарів у його гіпермаркеті. Такі самі інтереси у середнього та малого бізнесу, яким угоди на внутрішньому ринку укладати простіше та швидше, навіть якщо вони серед іншого експортують.
Партія заходу країни була ліберальною. На кшталт партії Меркель у Німеччині – ХДС. Її першим ідеологом був, імовірно, Вадим Гетьман. Віктор Ющенко став президентом від цієї партії заходу, хоч як би вона справді називалася.
"Західники" завжди були за збільшення заробітної плати та соціальної допомоги. У людей з'являлися б вільні гроші, вони купували б більше товарів. Це було б на руку імпортерам, а також малому та середньому бізнесу.
Водночас збільшення виплат, включно з соціальною допомогою, призводить до невеликої інфляції. Але така інфляція стимулює економічне зростання.
Жоден із цих двох підходів – консервативний на сході або ліберальний на заході – не є найкращим. Вони мають змінюватись, щоб підтримувати стійкість економіки. Тому Україна "приречена" на двопартійну систему.
Ну, наприклад, коли перемагають ліберали, як це було за Ющенка, доходи людей починають зростати. Проте починає падати експорт, отже, державні доходи скорочуються. Це робить економіку нестійкою.
А коли кермують консерватори, люди залишаються бідними і зростає соціальне невдоволення. Наприкінці епохи Кучми вже було подолано наслідки розпаду СРСР, накопичено значні бюджетні ресурси. Грошей було стільки, що 2003 року Україна без проблем могла погасити всі свої зовнішні борги. Але люди не відчували цього, отримуючи невеликі зарплати та мізерні пенсії. На внутрішньому ринку панував застій – людям не було на що купувати необхідні речі. Тому в 2004 році відбулася Помаранчева революція, і курс змінився з консервативного на ліберальний. І за час Ющенка, який прийшов на зміну Кучмі, пенсії, наприклад, зросли майже в 10 разів.
Що робитиме Порошенко
Порошенко, як найвпливовіший опозиційний політик, зіткнеться (вже зіткнувся) з великою проблемою: надто високий рейтинг його конкурента. Йому доведеться діяти гнучко, щоб залишитися на плаву.
В умовах політики Зеленського, спрямованої на боротьбу з корупцією та євроінтеграцію, Порошенко стане полюсом, до якого почнуть стікатися всі скривджені та незадоволені чинною владою.
А хто найбільше постраждав від війни? Промисловці! Зеленський не матиме об'єктивної можливості захищати інтереси цієї категорії. Він буде змушений грати проти українських промисловців, і агросектору також, – інакше йому не врятувати українську економіку. Тут Порошенко виявиться дуже доречним.
Але є парадокс: регіони, здатні забезпечити на виборах найбільше голосів за партію промисловців-консерваторів Порошенка, – це схід. Щоб сподобатися виборцям сходу, Порошенкові доведеться змінити свою риторику щодо мови та, можливо, церкви – його улюбленого дітиська ПЦУ. У риториці Порошенка також стане менше єврооптимізму та більше захисту національних інтересів.
Грубо кажучи, Порошенкові доведеться заговорити російською, щоб продовжити успішну політичну кар'єру. Тому що частина західних виборців за нього проголосує у будь-якому разі. Але для перемоги на виборах йому цього буде замало. Ще доведеться зачарувати схід та південь країни.
Такий парадокс у дусі двопартійної системи. Приклад – США. Як відомо, Демократична партія походить з рабовласницького аграрного півдня. А Республіканська партія, заснована Авраамом Лінкольном, раніше обстоювала інтереси прогресивної промислової півночі. Дві ці партії постійно боролися одна з одною за електорат і зрештою помінялися ним. Республіканці тепер постійно перемагають на півдні та в аграрних районах. Демократи обрали Барака Обаму президентом, а їхня боротьба за рівність доходить до крайнощів. Власне, то і є демократія.
Як ми складали цей прогноз
Науковці вважають, що прогнози – невдячне заняття. Український політолог Руслан Бортник критикував роботу Фрідмана, яка згадується у цьому тексті. Щоправда, це було задовго до початку нинішньої агресії Росії.
Політолог Вадим Карасьов стверджує, що політичне прогнозування – це своєрідна ворожба. Він особисто завжди відмовляється давати довгострокові прогнози, оскільки не хоче виходити за межі наукового підходу.
Оскільки ми не вчені, то вирішили спробувати. Чом ні, якщо політологи на Заході охоче беруться за прогнози. І навіть розробили кілька методів їх складання – цілком наукових.
Один із найцікавіших методів, певне, належить Джорджу Фрідману, американському "геополітичному синоптику", як його називає Вікіпедія.
2009 року Фрідман написав книгу, в якій говорив на той момент неймовірні речі. А саме:
- Після 2010 року конфлікт між США та ісламськими фундаменталістами вщухне. Зате почнеться друга холодна війна: Росія кине регіональний виклик Сполученим Штатам.
- Протистояння США з Китаєм у 2010-х роках досягне максимуму.
- У ході протистояння у Європі буде створено так званий "Польський блок" – військовий союз країн Центральної та Східної Європи для спротиву діям Росії.
- У 2020-ті друга холодна війна закінчиться. Це станеться тому, що економічна напруженість та політичний тиск на Росію матиме наслідком її повний крах, який нагадуватиме розпад СРСР. Польща стане однією з найвпливовіших країн Європи.
- Також у 2020-х з внутрішніх причин відбудеться політичний крах Китаю – через наростання нерівності у розвитку різних регіонів цієї країни. Якщо конкретніше – передових економічно приморських територій та відсталих, консервативних континентальних.
Тепер, через 13 років, цей прогноз Фрідмана вже не здається таким уже неймовірним. Навіть більше, пункти 1 і 2 справдилися, 3-й, очевидно, збувається. 4-й пункт є одним з імовірних сценаріїв розвитку подій через війну в Україні. Про 5-й поки що говорити зарано, хоча є віддалені провісники того, що все так і буде.
Метод Фрідмана для нас навіть важливіший за його прогнози. А метод цей ґрунтується на двох твердженнях:
- будь-який політик чи політична сила діє, реагуючи на об'єктивні процеси, що відбуваються у світі та його країні;
- через природний відбір претендентів на вищу владу в країні рішення цієї влади можуть бути неправильними, але ніколи не бувають безглуздими. Це допомагає пояснити логіку дій політичних лідерів. Навіть таких дивних лідерів, як, наприклад, Дональд Трамп.
Наш прогноз найближчого майбутнього України ґрунтується на методі Фрідмана. Подивимося, чи справдиться він.